Головна Цікаво Громада — то сила

Громада — то сила

74
0

Сьогодні однією з найактуальніших тем для обговорення в українському суспільстві, внутрішній політиці України є питання про створення так званих “громад”, проведення адміністративно-територіальної реформи на місцях. А які повноваження і права мала громада (або ж община) у давнину?..

Мова, звичайно, не про великі (чисельні) громадські спільноти, які пропонується створювати тепер, а значно менші. Адже у давнину громади виникали здебільшого у селах або ж об'єднувались у громаду мешканці одного села і прилеглих хуторів. У містах їх, як правило, заміняли цехові братства, ремісничі товариства тощо. Так об'єднання людей часто “гуртувалися” навколо храму.

Громада (насправді здебільшого вживали слово “община”) — це самоврядний виробничий і соціально-побутовий колектив. Виділяли дві основні його форми — первісна та селянська, або ж — сусідська, сільська, землеробська. Українцям насамперед була відома саме селянська, землеробська община (громада). У часи Київської Русі вона згадується під назвами верв, мир, село. І тільки в українських письмових джерелах XIV-XV століть селянська община вже відома під назвою “громада”. Подальша її доля (залежно від історичних подій та політичних і соціальних умов) у різних регіонах України складалася по-різному, але в основних рисах вона зберігалася майже до XVIII століття. Кожна громада мала власні органи самоврядування — громадський сход, виборну сільську старшину — отамана (пізніше — війта), його помічників, інколи й писаря-канцеляриста. У всіх сферах свого життя громада спиралася на звичаєве право з його традиційними (часто доволі консервативними) формами судочинства та общинну (громадську) мораль з її опорою на давні непорушні звичаї предків.

Приблизно до кінця XVI століття громада складалася в основному з певної групи дворищ, які утворювалися внаслідок розпаду великих патріархальних сімей. Тому її характер визначали у цей період індивідуальні господарства малих сімей. Наслідком станової диференціації суспільства стало утворення окремих громад — підлеглих селян, селян вільних військових сіл, козаків тощо. Кожна з них обстоювала власні інтереси, але у багатьох випадках громади діяли спільно.
Вони не тільки колективно володіли та користувалися землею, а й могли продавати її, дарувати, здавати в оренду. Ревно боронили недоторканість своїх полів, лук, пасовиськ. Усе, що стосувалося земель громади, робилося виключно з її відома та дозволу. Громади активно протистояли обмеженню прав своїх членів — від колективних скарг у вищі органи влади, суди, категоричної відмови сплачувати податки і аж до збройної боротьби.

Коли у XVII-XVIII століттях ліквідація колективної власності на орні землі та більшість сільськогосподарських і лісових угідь призвела до суттєвого послаблення общинних засад самоврядування, то вона аж ніяк не означала ліквідацію самих общин (громад). У XIX — на початку XX століття ще існував цілий комплекс звичаїв та обрядів, які були пов'язані з прилученням дитини до громади, а також тих звичаїв, що виражали общинне санкціювання для окремих селян. Наприклад, родини та хрестини відзначалися за обов'язковою участю численного кола не тільки близьких родичів, свояків, навіть приятелів, друзів, а й представників громади. Своєрідне визнання общиною весільного акту (його повноти) виявлялося у присутності на урочистостях громадських старост тощо.

Громада мала право спільно обирати священика своєї парафії, фінансово його забезпечувала, безкорисливо допомагала у веденні господарства, займалася ремонтом церкви чи будівництвом нової, справляла храмові свята, влаштовувала спільні обіди. Часто тільки за участю членів всієї громади справляли обжинки та інші народні свята.  Тому непорушними залишалися традиції й виробничо-побутової обрядовості. З метою забезпечення доброго врожаю або попередження стихійного лиха члени громади влаштовували спільні молебні та процесії (наприклад, вихід у поле на Трійцю).

Помітну роль сільська громада відігравала у господарському житті своїх членів — стежила (піклувалася) за справністю їхніх господарств, охороняла майнові права. Громада зберігала силу звичаю колективної взаємодопомоги — толоки. Особливо, коли це стосувалося будівництва греблі, моста через річку, копання громадської криниці, відбудови хати комусь із членів громади, якщо така згоріла внаслідок пожежі тощо. Організовували громадські склади недоторканих запасів, насамперед зерна. Громаді і далі відводилась визначальна роль у формуванні морально-етичного клімату в селі (районі міста), у збереженні та підтримці традиційних звичаїв й обрядів, за допомогою яких контролювалася поведінка кожного члена громади.

Підготував
Тарас ЛЕХМАН, журналіст.