Коляда, що об’єднала серця від Заходу аж до Сходу

168
0

Цьогоріч на запрошення начальника управління культури і туризму Донецької ОДА Аліни Певної наш фольклорний колектив «Джерела Розточчя» взяв участь в обласному фестивалі Різдвяної коляди, що відбувся 9 січня у Краматорську. На обласній сцені ми колядували із колективами Донеччини із Волновахи, Ясинуватої, Добропілля, Слов’янська, Бахмута. 

Окрім цього, мали змогу представити колядки перед жителями і військовими у Миронівському, Дружківці, Константинівці, Лисичанську і Старобільську, в інших місцях неподалік Світлодарська Донецької області.

Виступали перед бійцями, які обороняють українські землі від російського ворога, та пригощали їх пампушками, зимовими заготовками, передали їм теплі речі та шкарпетки, за що сердечно дякуємо голові Жовківської районної ради Роману Горбаню та голові Сокальської районної ради Миколі Паську, голові Гійченської сільської ради Івану Іванусі, голові Куликівської селищної ради Лілії Бові, жителям сіл Деревні і Замочку, керівнику Народного дому с. Любелі Ользі Клуб, священику с. Смерекова о. Володимиру Барану, працівникам культури с. Липника. Одночасно хочемо висловити вдячність директору ПП «Рома» Роману Демчині, міському голові м. Жовкви Петру Вихопню, завідувачу Народного дому с. Добросина Руслану Рудику за допомогу у забезпеченні пальним та священику о. Василю Батюку за молитву в дорогу і надання книжечок з колядками (їх ми дарували жителям Донбасу та військовим).

Планувати таку поїздку нелегко, є багато суб’єктивних причин. Але приємно, що учасники колективу із радістю погодилися поїхати на зустріч із жителями Донбасу та військовими. Виїзд запланували на 7 січня, тобто на Різдво. Нам одразу погодились допомогти деякі голови сільських рад, окремі жовківчани.

Ця поїздка вже третя на Донбас. Цього разу ми їхали знову колядувати, аби через колядку та новонародженого Ісусика сіяти радість у зболені серця людей, що живуть у тенетах війни. Також там є наші захисники, що хочуть вберегти для нас українські землі, не дозволяють ворогу просунутися всією територією України. І за це ми повинні їм віддячити нашою любов’ю та піснею, що возвеличує Бога.

Ми відвідали бійців 54-ї механізованої бригади та прикордонників, побували на передовій та в селах, що межують із окупованими територіями.  Окрім цього, зустрічалися із культпрацівниками Народних домів, освіти та музеїв, які радо приймали наші кантички (книжечки) із колядками.

Як сказав нам один із командирів: «Щоб у бійців і населення не падав дух, потрібно співати, колядувати та підтримувати морально, адже тоді приходить розуміння, що ніхто не залишений без уваги».

Перебуваючи на передовій, розуміла, що ті залпи вогню, які лунали навколо, не можуть бути вічними, тим більше, що серед захисників України так багато молодих хлопців і дівчат, яким потрібно одружуватися, створювати сім’ю. А вони – в окопах. Жодного нарікання на життя, жодної краплі злості, ввічливі і добрі, із яскравими іскринками в очах. Для порівняння пригадала молодих чоловіка і жінку, які безцеремонно поводяться із старшими людьми, грубо спілкуються, поводять себе так, наче для них не існує нічого, окрім їхнього власного я. Там, на передовій, у наших бійців нема часу для пліток, вони щохвилинно зазирають у свої другі очі – тепловізори, і спокійно та виважено спілкуються один з одним. Там панує дружба і повага один до одного. Після колядки та віншування нам так не хотілося прощатися з Сергієм та Наташою, Андрієм та Мар’яною, Іриною і Павлом.

— Я повернуся додому тільки тоді, коли ворог піде з моєї України, – сказала Мар’яна із Маріуполя. А, побачивши наш прапор, вона клякнула на коліна і поцілувала. Тому ми з радістю подарували їй синьо-жовте полотнище. Не кожен сьогодні зрозуміє, як нелегко нашим військовим там, серед поля, де щодня обіймає їхні молоді тіла вітер, а серця тріпочуть від залпів вогню. Не кожен зрозуміє і ту матір, що чекає сина живого, тому що його дитина в теплі, неголодна й «захищена» від служби в армії. Проте маємо пам’ятати, що майбутнє будується з теперішнього. Як сказав один командир: «Матір, яка віддала сина на службу Україні, потрібно поважати, а за бійців – молитися, щоб їм вистачило сили та волі відслужити та вистояти перед ворогом».

Ми також колядували у будинку культури м. Миронівського Артемівського району, що розташоване за десять кілометрів від лінії розмежування. 22 січня минулого року населений пункт почали обстрілювати. Саме у бомбосховищі Будинку культури перебували місцеві жителі під час обстрілів.

Сьогодні, схоже, директор Будинку культури – героїня, адже вона неподалік лінії розмежування, але гідно проводить українські заходи, любить Україну. А в закладі розмістила краєзнавчий музей-кімнату, де безліч української вишивки, предметів побуту та одягу.

— Я вперше чую українську колядку, яка звучала якось магічно. А ваше вбрання заворожило. Від представленого різдвяного колориту у мене крутиться голова, а ваш приїзд на все життя запам’ятається барвистим і яскравим, – сказала Марія Валер’янівна, жителька Миронівського.

Поверталися додому стомлені, але задоволені. Нашому колективу вистачило енергії та сил проїхати три тисячі кілометрів під час Різдвяних свят, щоб серця людські наповнити щирою колядою. Тому закликаю кожного з нас не забувати, що на Сході України точиться війна, де ворог йде вбивати українців. Ми повинні молитися за наших бійців, щоб вони поверталися додому живими, працювати на благо України. Маємо бути разом, і тоді настане мир, буде перемога, бо ми народжені жити.

Галина ФЕСЮК,

начальник відділу культури
і туризму Жовківської РДА.

(Жовква – Краматорськ – Старобільськ).

У складі фольклорного колективу «Джерела Розточчя»:

Галина Фесюк, Тарас Мудрий, Мирослава Мандрик, Марія Сагала, Богдан Бовшик, Богдан Брунець, Анісія Лагоцька, Юля Капітан.