Головна АТО Відважні жінки «Батьківщини»

Відважні жінки «Батьківщини»

78
0

Спершу ці жінки допомагали тим, хто був на Майдані, потім започаткували потужний волонтерський рух, щоб допомогти нашим воїнам на Сході. «Батальйон відважних жінок» із Жовкви та Дублян заввиграшки нагодує роту солдатів. Батальйон зібрав під своє крило майже дві сотні берегинь, більшість активісток – члени Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». Перелік їхніх добрих справ невичерпний. Жінки готують домашні страви для хлопців в АТО і тих, хто ще проходить навчання на Яворівському полігоні. Літрами консервують закрутки. Збирають тисячі мішків на передову для встановлення оборонних споруд. Шиють сотні подушок, жилетів, маскувальних халатів. Плетуть тисячі теплих шкарпеток, шаликів і рукавичок, вирізають устілки. Плетуть маскувальні сітки. З допомогою фахівців майструють «буржуйки». На свята навідуються до хлопців на полігон із гостинцями та листами від дітей, одного разу навіть влаштували військовий концерт.

Воєнна кухня

Одна з ініціаторок створення батальйону, багаторічний член «Батьківщини» Ганна Гулій віддала під добру справу приміщення свого підприємства у Дублянах. Там облаштували воєнну кухню, — так жартома називають місце своїх добрих справ активістки. Тут вони і пиріжки печуть, і борщ варять, і вареники ліплять, і голубці крутять.

«Возили хлопцям у Яворів на полігон святкові обіди – на Різдво і на Великдень, і навіть на день Валентина. На Різдвяні свята передавали на передову не лише вареники, а й традиційний для столу олів’є. Готували страви і до півночі й пізніше. Я вже намагалася дівчат на відпочинок вигнати, а вони нізащо не погоджувались! Треба доробити – і все!», — розповідає пані Ганна, доліплюючи вже котрий вареник. Вареників, голубців на столах – сотні. Усі їздили на Схід тішити українських воїнів на День Незалежності України. – І не тільки готуємо – ще шиємо, в’яжемо і плетемо сітки. Камізельки шили не прості, а хутряні, щоб хлопчикам тепло було! Багато наших дівчат беруть роботу додому. А скільки нам устілок вдалося зробити!  Купили для цього електроножиці, бо від звичайних пухирі на руках були. Закупили спеціальну тканину і різали-різали, тисячами».

Половина жіночого батальйону дислокована у Жовкві. Там їхній ідейний натхненник – голова Жовківської міської парторганізації ВО «Батьківщина» Ірина Іващук. Жінка особливої енергії та завзятості. «Трапляється, отримуємо зі Сходу термінове замовлення, а готових виробів нема. Я одразу до неї: пані Ірино, треба камізельки, вже! Вона допомагає. Слухаємо потреби і замовлення хлопців, і по змозі їх виконуємо», — каже пані Ганна. Батальйон за час своєї роботи отримав чимало нагород від органів влади, різних товариств, але ними не хизується. Найбільша радість – усмішка чи теплі есемески, які десятками надсилають хлопці з передової, дякуючи за домашні страви.

До доброї справи долучилось багато жінок, чиї діти нині на Сході захищають Україну. Так вони передають туди частинку свого материнського тепла, турботи. Син волонтерки Олесі Дуди був у батальйоні імені Кульчицького Національної гвардії України, брав участь у боях на Карачун-горі, відбув уже дві ротації. На війну пішов добровольцем – зі студентської лави. Мати працювала на два «фронти»: збирала та передавала допомогу синові й працювала в Батальйоні відважних жінок. Свій вклад у волонтерство жінка оцінює більш, ніж скромно, робила те, що й всі: «Важко передати, що відчуває мама, коли її дитина на війні. Але я вірила і знала, що він точно повернеться живий. Я вірю, що все буде добре. Війна закінчиться, і  сини повернуться до своїх матерів».

Співпрацюють із церквою

Допомагає у добрій справі волонтеркам і церква. У Жовкві співпрацюють із церквою Найсвятішого Серця Христового Чину св. Василія Великого (УГКЦ), у Дублянах — із греко-католицькою церквою Успіння Пресвятої Богородиці. Настоятель цього храму отець Володимир Високінський і кошти збирає, і добрим словом підтримує. Навіть парафіян на Службах закликає приєднатися до активісток, допомогти їм працею, а не лише зітхати перед телевізором.

«Вони працюють натхненно, не жаліючи ні себе, ні часу. Справжні героїні, які цього не визнають», — так отець Володимир описує жінок-волонтерок. «Є такі, що мають синів-онуків на фронті. Кожна з них, навіть, якщо не має синів, вважає, що там, на війні, її діти. Ганна Гулій не стала чекати на якісь вказівки. Вона завжди була добрим меценатом. От і взялася зібрати такий батальйон довкола себе. І це ядро притягує масу інших. На полігон коли їздили, по 300 хлопців на раз пригощали домашнім обідом. Щодня допізна працювали. Разом ми проводили не одну акцію, — пригадує отець. – Збирали  потрібні речі для військового госпіталю і теплі речі для фронту. Збирали кошти на рації для передової. Нечесно, що хтось тут живе для своєї втіхи, а хтось там життя віддає. Це не їхня справа, це наша справа – захистити Батьківщину від лютого ворога. І справа ця ще не завершена».

За матеріалами газети "Батьківщина" Львівщини".