Головна Життя Працюють, розвиваються, думають про майбутнє

Працюють, розвиваються, думають про майбутнє

147
0

Жовківщина здавна славиться своїми містами і селами, працьовитими і господарними людьми. Села, як люди, мають свої історії, традиції, що передаються з покоління в покоління. Щоразу, будучи у відрядженні в тому чи іншому населеному пункті, почерпаєш щось цікаве, нове, незвідане.

Милозвучна назва цього Розточанського куточка, ніби сама покликала нас до себе. Чому б не заїхати у Волю-Висоцьку, подумалось мимохіть, тим паче, що бували там уже досить давненько. Жителі тут – люди говіркі, дотепні, знають історію рідного села, пишаються нею. У селі успішно діють заклади освіти, медицини, культури.

Минуле й сьогодення Волі-Висоцької

Воля-Висоцька, як і інші села України, має свою легенду про походження назви. Назва походить від слів «Воля» — новозаселене місце, де селяни звільнялись від податків на певний час, та «Висоцька» — від прізвища власника села Андрія Висоцького, полковника Бузького. Він у часи татарських набігів рятував своїх підданих, які після цих набігів залишались без їжі та засобів для існування, даючи їм все необхідне. Перша згадка про село Воля-Висоцька датується 1556 роком, коли полковник Бузький, будучи бездітним, увесь свій маєток подарував Станіславу Жолкевському, воєводі Белзькому та власнику села Туринки в подяку за героїчну оборону країни від татар.

Не менш цікава історія й храму св. Архистратига Михаїла, який збудований 1589 року, але в реєстрі пам’яток архітектури датується 1698-м. Дерев’яний, вкритий гонтою, де знаходиться цінний іконостас авторства Івана Рутковича. 1948 року в храмі було відслужено останню Службу Божу, церкву закрили. Завдяки ревним християнам, волянцям вдалося зберегти цінні реліквії, такі, як: чаші, велике і дуже цінне Євангеліє, фелони, хоругви, образи, старовинні книги та інше.

1989 року, не чекаючи дозволів і реєстрації громади, о. Софрон Попадюк, ЧСВВ разом із людьми відкрив храм після довгих років застою. Люди молилися і плакали. Вони витримали, пережили, не дали осквернити Дому Божого нікому. На парафії своє ревне служіння несли багато священнослужителів. Вони старалися дотримуватися тих традицій і молитовного духу, яких не могли зламати довгі роки переслідувань і підпілля…

 Керувати громадою не так-то легко

Головувати в сільській громаді — без сумніву, справа нелегка, адже проблем досить багато, всюди потрібно встигнути, з усіма знайти спільну мову. Ганна Федорівна Скіп більше двох десятків літ очолює місцеву сільську раду. Проблеми своєї господарки війтова знає дуже добре. Отож розповідає про те, чим живе нині, які нагальні завдання вирішує, а над якими ще треба попрацювати. Що ж вдалось зробити?

— Сьогодні на території сільради проживає понад 1700 жителів. Демографічна ситуація, скажу відверто, досить хороша, адже народжуваність переважає. На території сільської ради функціонують необхідні для забезпечення життєдіяльності заклади соціально-культурної сфери – загальноосвітня школа, Народний дім, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення поштового зв’язку, є магазини. Але головне – тут живуть прекрасні, трудолюбиві люди, — ділиться Ганна Федорівна. – Щодо зробленого за усі роки мого правління, говорити, вважаю, не варто. Скажу лише за те, що вдалося здійснити за останній період. Приміром, за 2016 рік від акцизного збору сільська рада отримала 1 млн. 100 тис. гривень власних доходів. 800 тис. спрямували на вуличне освітлення (повністю замінено опори, світильники), 100 тис. гривень — на фасад сільради. На заміну насосів на водонасосній станції, на ремонт дороги, придбання музінструментів для Народного дому тощо, решта.

За ініціативи вуличного депутата  Володимира  Данилевича облаштовано дитячий майданчик, усі конструкції – дерев’яні, зроблені власними руками за кошти мешканців села і сільради. Треба сказати, що всі добрі справи у селі здійснюються завдяки небайдужим землякам. І порядок у населеному пункті – теж спільна заслуга громади. Адже все залежить від совісті і свідомості кожного.

Колектив сільської ради злагоджений, разом працюють не один рік.

Духовне життя громади

Важливе місце з діда-прадіда у волянців посідає духовність. Адже вони свій храм зберегли для нащадків, не дали зруйнувати. Оскільки село розвивається, жителів збільшується, вісім років тому громада вирішила закласти фундамент для нового храму, уже мурованого. Будується він винятково за кошти самих жителів. Уже зроблено фасад, перекриття. Але залишається ще багато роботи. Цьогоріч планують за спонсорські кошти (є місцеві благодійники) зробити вхідні та бокові двері, усі електрокомунікації всередині храму. Сьогодні на парафії служить о. Інокентій, ЧСВВ, який активно долучається до будівництва.

“Працювати, а не скаржитися”

Як відомо, земля тримається на праведниках, а сільська школа – на невтомних духовних подвижниках, учителях.

Можна лише дивуватися винахідливості, працьовитості, невтомному бажанню не відставати від часу та талановитості педагогічних колективів, які власними стараннями і, нерідко, будучи позбавленими державних коштів, утримують сільські школи із зовсім малою кількістю учнів і величезною територією.

«Не скаржитися, а працювати» — це позиція колективу Воля-Висоцької неповної середньої школи, що на Жовківщині, який віднедавна очолює творча, енергійна, упевнена в собі жінка Христина Іванець.

У деталях навчального закладу одразу видно, що краса – це не лише частина роботи трудового колективу. Для них – це стиль життя. Приміщення будівлі завдяки педагогам та учням перетворене на затишне, красиве, естетично оформлене шкільне середовище. У класах, кожен з яких має свій особливий дизайн та колір, чисто, і це незважаючи на те, що в школі немає централізованого опалення, а лише пічне.

Для учнів, яких у цьому закладі близько 150,  школа – неначе другий дім. Учителі для них – не лише наставники, але й добрі друзі, які турбуються як про інтелектуальний розвиток кожної дитини, так і про її дозвілля та відпочинок.

Виховна робота закладу відрізняється своєю різноманітністю. У школі проводяться свята, які вже стали традиційними: «Свято  осені», «Шануймо наших вчителів», організовуються зустрічі з цікавими людьми тощо. До того ж діти із задоволенням відвідують такі гуртки, як патріотичний, мистецький, музичний. Їх могло б бути набагато більше, однак у навчальному закладі школярі не забезпечені гарячим харчуванням, тому після уроків не можуть залишатися на довше.

Своїми господарськими здобутками у школі поділилася новий директор. Зокрема за кошти районного відділу освіти проведено ремонтні роботи, замінено рукомийники у вбиральні, лінолеум у коридорах. Проте слід згадати й батьківський комітет, який також матеріально долучається до облаштування та ремонту школи для своїх чад.

Напевно, багато хто знає, що минулоріч напередодні нового навчального року у селі неабияк полютував буревій. Шкільний дах було пошкоджено (велика тополя впала на нього), а разом із ним від дощу постраждали і стелі класних кімнат. Директор школи Христина Іванець дякувала районному керівництву та сільській громаді за миттєве реагування.

З цього приводу на 2017 рік було написано мікропроект щодо перекриття даху на суму 300 тисяч гривень, з них 150 тис. – кошти обласного бюджету, 70 тис. грн. — затвердив виконком сільської ради, громада зібрала 20 тис., а решта – гроші із районного бюджету.

Загалом педагоги задовлені успішністю своїх учнів й щоденно подають яскравий приклад турботи про дітей, а значить – і про майбутнє, своє та всієї України.

І про здоров’я дбають

Якщо сьогодні говорити про сільську медицину, то вона зараз переживає не найкращі часи. Як правило, приміщення давно вже потребують ремонтів,  відсутнє сучасне медичне обладнання,  не завжди в наявності необхідні ліки, проблеми з опаленням в зимовий період. На розвиток сільської медицини коштів передбачається недостатньо,  а громада села на чолі з війтом не завжди має  змогу  надати відповідну допомогу, адже це зовсім інші бюджетні стосунки.

Село Воля-Висоцька, що неподалік Жовкви, налічує майже 1750 мешканців. Отже, надто малим його не назвеш. Жителів села обслуговує завідувач ФАПу зі 45-річним стажем Галина Григорівна Вагіла, надаючи їм першу долікарську і невідкладну медичну допомогу. Тож роботи сільському фельдшеру, як кажуть, не позичати. Слід сказати, що попри фінансові труднощі, у приміщенні ФАПу тепло, затишно та комфортно.

Як розповідає Галина Григорівна, у селі високий показник народжуваності, адже молодь, у принципі, не виїжджає за межі країни (500 дітей до 18 років, 32 — до року). Сьогодні матусі їдуть народжувати до Жовкви чи Львова, а от колись і в екстремальних ситуаціях, і в не таких уже вибагливих умовах треба було приймати дитя на світ. Породіллю доставляли на підводах до центральної дороги, бо не було іншого транспорту. Але після того, як усе вийшло добре, як на світ Божий появилося нове життя, дуже приємно і легко ставало на душі. «Різні були проблеми зі здоров’ям у пацієнтів села, однак важливо було не розгубитися, прийняти швидко правильне рішення, і скерувати хворого у лікарню.

Ой, як пригадаю ті перші роки своєї роботи, аж моторошно стає — в селі бездоріжжя, транспорту нема, а зараз — і зв’язок телефонний є, і власні авто люди мають».

Без фельдшера на селі — ніяк. Дуже часто людям потрібна хоча б елементарна медична допомога, не кажучи уже про складну діагностику. Головне, щоб він був, на місці, свій, до котрого можна прибігти по допомогу. А тому фельдшеру необхідна зібраність, витривалість, здатність адекватно діяти, якщо виникла якась кризова ситуація, а також добра пам’ять, відповідальність, співчуття, тактовність. Багато з таких рис є й у завідувача ФАПу Волі-Висоцької.

Сьогодні велика частина медиків — пенсійного віку. Багато з них працює й на селі. Ці люди — віддані своїй справі, вони ніколи не залишать свого села. Але рано чи пізно хтось мусить прийти їм на заміну. І, мабуть, кожен з них, як Галина Григорівна, мріє, аби рідне село завжди мало мудрого фельдшера, який би ставився до своїх пацієнтів по-домашньому, тепло і співчутливо.

Сучасне життя бібліотеки-філії

Герої  романів, легенд, повістей

У тиші говорять із нами.

В книжках – відкриття   всіх великих людей,

Думки, що хвилюють віками.

Як гарно автор цих віршованих рядків описує сутність цієї установи, яка сьогодні відіграє на селі не останню роль. Уже сорок років, як опікується Воле-Висоцькою бібліотекою-філією Марія Когут. Звичайно, за усі ці роки матеріально-технічна база бібліотеки покращується: централізовано надходить більше літератури та періодичних видань. Кількість користувачів дещо збільшилась. Адже бібліотека на селі є найбільш доступним закладом місцевої громади і виконує чимало місій. Це своєрідний довідковий, інформаційний та освітній центр, місце дозвілля, де можна поспілкуватися, цікаво провести час як дорослим, так і дітям. Кожен, хто переступає поріг книгозбірні – поринає у чарівний світ книг. Невеличке, але затишне приміщення, прикрашене предметами декоративно-ужиткового мистецтва минувшини та нового часу, стенди, книжкові виставки, тематичні полички створюють неповторну атмосферу затишку та творчості.

— У нас люблять книгу, вміють гарно провести дозвілля. Я знаю уподобання користувачів, знаю, що кому порекомендувати, — підкреслює пані Марія. – Атмосферою доброзичливості, добра і душевного тепла оточені всі, хто відвідує цей дивосвіт – бібліотеку.

Примножують традиції народу

З давніх-давен українці причаровували до себе мистецтво слова, музики, пісні, фарб, випромінюючи ідеї миру, справедливості, добра, любові до народів, витворивши таку культуру, яка дала світові золоті перлини розуміння Краси і Духовності. Щастям людини називав Іван Огієнко творчість, бо вона є найвищим свідченням життєвих досягнень, вона – джерело духовної насолоди, духовних цінностей, що відкривають шлях до храму душі, до Віри, Надії, Любові! До краси!

Окрім бібліотеки-філії, на селі важливе місце займає і Народний дім. Адже він відіграє значну роль у формуванні громадянського суспільства як в рамках села, так і країни загалом. Він виступає, так би мовити, консолідуючим центром, де проводяться загальні збори жителів села та громадські слухання щодо найважливіших питань життя місцевої громади. Проводяться святкові концерти з приводу як державних, так і релігійних свят, розважальні програми та конкурси, вечори відпочинку для молоді. Народний дім тісно співпрацює зі школою, церквою, бібліотекою. І керівник Віра Подольська велику увагу приділяє національному та духовному відродженню традицій українського народу.

У постійному пошуку

Рідко в якому населеному пункті говорять про керівника позитивно. Але Воле-Висоцька сільська рада, мабуть, є винятком. Адже війтова дбає, аби людям жилося якнайкраще, найкомфортніше.

Без чого неможливе життя на селі? Без школи, де навчатимуться нові і нові поко-ління, без Народного дому та бібліотеки, де можуть відпочити душею після важкої праці на землі сільські люди, без амбулаторії, де можна отримати медичні послуги, а ще – дошкільного закладу. Так, як народжуваність щороку збільшується – дитячий заклад вкрай необхідний.

На території сільради є відповідне приміщення, на 90 відсотків придатне для закладу, але, як завше, все впирається у кошти. Війтова усі зусилля спрямовує на реалізацію мрії своїх мешканців. Є надія, і в неї усе вийде. Бо тільки «під лежачий камінь вода не тече» — мовиться у відомій приповідці. Власне, крок за кроком Ганна Федорівна і йде до мети – покращення життя громади.

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ,

Зоряна МИКИТЮК,

Зоряна ГУМНИЦЬКА.