Головна Життя Село відоме, й люди в нім талановиті

Село відоме, й люди в нім талановиті

251
0

Село Бишків – широко відоме не тільки в районі, але і далеко за його межами, зокрема і за рубежем. Перш за все завдяки розташуванню тут ТзОВ «АгроФрутіка Бишків». Щорічно посезонну роботу на підприємстві знаходять більше сотні працівників із усього регіону. Завдяки товариству знають у районі поважного чоловіка Анатолія Григоровича Ключка, нині депутата Жовківської районної ради. Саме з його ініціативи та старання недавно у селі було освячено статую Матері Божої та велелюдно відкрито алею Небесної Сотні.

УСЯ В РОБОТІ
Восени минув рік, відколи відбулися вибори до органів місцевого самоврядування в Україні. Нові міські, селищні та сільські голови разом із депутатами, «засукавши рукави», взялися виконувати свої передвиборчі обіцянки та доводити всім, що вибір саме їхньої кандидатури був правильним.
Війта села Наталію Бейзик, як правило, застати на робочому місці дуже складно. Адже село складається із шести присілків, тому ми попередньо домовились про зустріч з головою.
Наталія Василівна зустріла нас привітно, запросивши до кабінету. З усього видно, удостоїлась вона стати господинею сільради в односельчан своїми попередньо добрими справами та вмінням знайти спільну мову. У сьогоднішній час будь-яка діяльність – складна, втім склавши руки, сидіти і чекати, що усе «впаде з неба само собою», не доводиться. Бо чимало є справ, за допомогою у вирішенні яких звертаються бишківчани щоденно. Голові допомагають Ольга Паньків – секретар (права рука), головний бухгалтер  Іванна Орищин, землевпорядник Світлана Нагірняк і військовий обліковець Оксана Боровець. Звісно, повсякчас відчуває підтримку районних депутатів – чоловіка Олега Бейзика та Анатолія Ключка. У такому дружньому товаристві Наталія Василівна на фоні інших голів району задніх не пасе. Вправно справляється з покладеними обов’язками, старається для своїх односельчан зробити якнайбільше.
Вирішується проблема  із дорогами, а це сьогодні – головний біль керівників усіх населених пунктів. Завдяки голові Львівської ОДА Олегу Синютці зроблено 1 км центрального шляху, а бордюри встановлено силами місцевих підприємців. На відтинку від Гарайця до Бишкова (5,1 км) якісний ямковий ремонт зробило ПП «Рома» (керівник Р. Демчина). Найскладнішим і найпроблематичнішим залишається 2 км дорожнього покриття в с. Пирятині. Але і це, як стверджує війт, питання часу.

Тривають роботи з освітлення. Бригада (12 чоловік) з Івано-Франківська уклала договір із Львівобленерго, завдяки якому  старі опори міняють на нові, так, як деякі у населених пунктах, а їх аж 7, які належать до Бишківської сільської ради, встановлені ще 1967 року.
Зрозуміло ж, що людина працює на благо громади.  Її роботу вже сьогодні можна оцінити високо, бо за рік зроблено більше, ніж за попередні вісім.
У планах Наталії Бейзик виробити право власності на п’ять адмінбудинків (2 ФАПи, 2 НД і амбулаторія), провести коригування Генеральних планів Бишкова і Боброїд тощо.
«Треба збагнути і перейнятись тим, що маєш використати весь свій потенціал задля покращення добпобуту односельчан», — каже Бишківський голова. Цього гасла вона переконливо дотримується.

У ГАРМОНІЇ З ПРИРОДОЮ
У кожного художника шлях у велике мистецтво пролягає по-різному. Когось відразу помічають, інший іде складною дорогою, долаючи всілякі перепони, стверджуючи себе в улюбленій справі. До таких належить митець Ярослава Попович.
Народилася Ярослава Попович у с. Бишкові на Жовківщині. Майбутня художниця зростала у тісному зв’язку з життям села – його побутом та звичаями. У пробудженні художніх здібностей Ярослави не-абияку роль відіграли книги, зокрема дитяча енциклопедія мистецтва, яку дитина зі захопленням гортала й розглядала, та місцева церква (різьба, іконопис, фрески тощо).
Хист до малювання виявився у дівчинки ще змалку. Розповідала, як зі сестрою маленькими на Різдво розмальовували глиняну піч різноманітними жабками, чортиками. Однак є й генетичний чинник, який вплинув на художницю: уся сім’я була творчою. Бабусю односельчани знали як відому вишивальницю. Її роботи, а це вишиті рушники, скатертини, образи, збереглися й до сьогодні, нині їм майже сто років. Дідусь був добрим ковалем. За кілька хвилин він міг намалювати неперевершеного коня. Окрім того, мати викладала у школі малювання, вела гурток обазотворчого мистецтва.

Слава малювала все, що бачила і що виникало в її дитячій уяві. Коли дівчинка була у восьому класі, мама відвезла її вступати до Київської школи «Оберіг». ЇЇ   закінчила успішно. Згодом було Решетилівське училище, де Ярослава опановувала техніки ткацтва (їй це дуже подобалося), вишивання. Піднімаючись усе вище, Ярослава згодом закінчила Львівську акаде-мію мистецтв.

Сьогодні Ярослава Попович – художник яскраво вираженої індивідуальності. Твори митця – неповторні, емоційні, у них присутня своєрідна кольорова гармонія. Творчість майстрині пройнята чуттям життя, любов’ю до людини, рідної землі й природи. З іменем Ярослави постає уява передусім про чудові пейзажі, натюрморти, квіти, живопис яких наповнений інтенсивністю кольору.

Це молода художниця, майстер живопису, автор творів, які займають певну нішу в українському мистецтві. Вона — учасник українських (перші відбувалися саме на теренах Жовківщини)  і міжнародних художніх виставок. Останні шість років майстриню запрошують на пленери до Польщі. Саме 15 жовтня 2016 р. вдесяте відбулась попленерова виставка “Барви Розточчя” у будинку культури у м. Томашеві Любельському. За підсумками художнього конкурсу Ярослава Попович отримала нагороду від старости Томашева п. Яна Ковальчика за серію робіт “Мальви”. Однак це не перша і, впевнені, не остання нагорода художниці, у якої — дар від Бога, Божа іскра в серці.

Вона завжди прагне досягнути в своїх творах гармонії природи. В її картинах, немов у дзеркалі, знаходять своє відображення багатство душі і палкий темперамент художника. Можливо, на відміну від художників, які добре відомі в Україні і за її межами, цей митець ще не настільки добре стоїть на якійсь певній сходинці, проте своєю культурою і поетичною насиченістю творів, на нашу думку, в майбутньому стане поряд з художниками, чиї імена ввійшли в історію українського мистецтва.

Добробут родини – запорука добробуту громади
Активне входження України до ринку Європейського Союзу змусило Уряд звернути увагу на аграрний сектор. Однією з актуальних тем, над якою останнім часом працюють парламентарі, є створення сімейних молочних ферм. Упродовж року на Львівщині вже відкрито п’ять сімейних ферм. Спонсорську допомогу та дешеві кредити для започаткування молочного бізнесу надав канадський уряд.
Сучасна модель господарювання, коли сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи об’єднують професійні сімейні ферми, які здатні забезпечити виробництво якісної сировини та отримувати за неї справедливу ціну, має стати основною моделлю господарської діяльності на селі, що неодноразово доведено кращими світовими практиками. Добробут родини – запорука добробуту та розвитку громад. Саме таку сімейну міні-ферму нещодавно відкрито у с. Бишкові. Підприємство створене у рамках проекту уряду Канади «Розвиток молочного бізнесу в Україні», який реалізовує Львівська аграрна дорадча служба.

Микола та Галина Губки утримують 7 корів (планують збільшити поголів’я  до 10), окрім цього, 5 свиней та 2 коней. Завдяки покращенню умов утримання тварин, а саме: автоматичній системі напування корів, якісним системам вентиляції повітря та освітлення, автоматизованому доїнню, а також застосуванню якісних гумових килимів для відпочинку тварин, продуктивність поголів’я ферми зростатиме як мінімум на 15-25 відсотків. Загальна вартість грантової допомоги складає 100 000 грн.

Канадці дуже прискіпливі до екології, розповідає голова міні-ферми пані Галина, тому насамперед даний проект націлений на те, щоб ми пильнували за здоров’ям тварин. «Коли корова буде здоровою, то, відповідно, вона даватиме якісне молоко. Бо багато зараз хвороб є, які людина може отримати через продукти харчування і навіть не надати цьому значення», — зазначила господиня міні-ферми. Один  раз на місяць до господи навідується спеціаліст уряду Канади, де надає відповідно консультації та бере близько 18 проб на аналізи. Хоча корови ще молоді, та жирність молока у них — приблизно 4 %. Це досить високий показник.  Також урядовці проекту запевнили господарів, що посприяють у переробці та реалізації продукції, це і спонукало до створення ферми.

Наостанок, ми спитали господиню: що, на її думку, потрібно для успіху у молочному бізнесі? Відповідь почули таку: “Треба перш за все любити справу, якою займаєшся, і отримувати від неї задоволення”.

Духовний оберіг села
Парафія у Боброїдах заснована близько 1660 року. Місцевий храм – дерев’яний з трьома куполами, будувався від 1666 до 1701 року, а, можливо, й до 1721. Достоменно невідомо. Існує переказ, що стояла спочатку церква коло хат «Лозових», там де тепер стоїть хрест. У церкві знаходився портрет засновника, отця Василя Кудроби з 1668 року і оригінальна грамота заснування парафії на пергаменті, королем Міхайлом в 1671 році виставлена. Гарний іоностас пензля Дем’яна Раєвича — з 1666 року, відновив разом із храмом Антоній Монастирський з Любичів у 1859 році. Подальша доля храму Різдва Пресвятої Богородиці аж до 1937 року невідома.

У 1937 році на парафію у с. Боброїди прибув о. Василь Дацишин із Щуткова повіту Любачів, Перемиської єпархії і прослужив 45 довгих років. Служіння о. Василя відбувалось в буремні і нелегкі часи, коли смерть неодноразово загрожувала. Але за час його служіння, при всіх труднощах і випробуваннях було зроблено багато справ, а найголовніше, що з приходом радянської влади храм не був зачинений, кував духовний і національний дух вірних. Після псевдособору 1946 року священик прийняв православ’я, як багато інших священнослужителів, задля спасіння вірних і збереження Церкви, хоч глибоко в душі завжди залишався греко-католиком і все робив для того, щоб такими були його вірні.

14 грудня 1981 р. о. Івана Галишича, ще молодого священика, який закінчив Ленінградську духовну семінарію, направляють на допомогу о. Василю. Ще за служіння о. Василя  в храмі Різдва Пресвятої Богородиці не було підпільних свя-щеників, не служилося по хатах, всі ходили до храму і була єдина конфесія, за винятком ЄХБ, які мають молитовний дім на теренах парафії. Влітку 1982 року о. Іван отримав грамоту на постійне служіння в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, де править і по нині.

За час свого служіння, а це 35 років, при усіх тих труднощах, які були за радянської системи, в храмі постійно відпралялися усі ті відправи, які служать і нині. За час правління о. Івана в храмі зроблено чимало.
Парафія віддалена від сполучення і автодорожного, і залізничного, щоб якось збільшити присутність у храмі, було зорганізовано дитячий хор у 1994 р., один із перших у районі, відтак – дорослий у 1997 році. Проводяться різні виступи церкви з нагоди релігійних дат і свят. По праву можна сказати, що священнослужитель — авторитетна людина не тільки в Боброїдах, а й усій Бишківській раді.

ГЛИВИ — ДЕЛІКАТЕСНИЙ ПРОДУКТ
На території Бишківської сільської ради розташоване підприємство, яке спеціалізується на вирощуванні екологічно чистих, високоврожайних грибів глив. Саме цей гриб є найбільш перспективним видом, оскільки він стійкий до захворювань, можливе його тpивaлe зберігання, короткий цикл вирощування. Щоразу зростає попит на споживання гливи як у нашій країні, так і за кордоном, адже в ньому поєднуються смакові якості з харчовою цінністю та лікувально-профілактичними властивостями.
Якщо говорити про харчову цінність, то лікарі стверджують, що гливи багаті на фосфор, калій, кальцій, залізо, натрій, магній, мідь, вітаміни В1, В2, ВЗ, РР. Окрім того, вживання цих грибів знижує кров’я-ний тиск і тонізує нервову систему, позитивно впливає на імунітет.
Побувавши на підприємстві у Бишкові, ми були приємно здивовані, що такий делікатесний продукт вирощують на Жовківщині. Виконавчий директор підприємства Андрій Кучеренко розповів, що власник, ще будучи студентом Львівської політехніки, сам родом із Китаю, започаткував цей бізнес. Сьогодні цим процесом вирощування займається злагоджена команда працівників.

Потім запросив нас до цеху, де безпосередньо вирощують гриби. Увесь виробничий процес відбувається на місці, на територїї 2000 м2. Єдине, закуповують насіння гриба — міцелій — у Китаї. Чому саме там? Бо підібрали такий сорт, що найбільш придатний для вирощування у наших кліматичних умовах.

На першому етапі вирощування гливи, як стверджує пан Андрій, потрібно виконати низку робіт. Насамперед заготовляють сировину для субстрату, вимішуючи тирсу із висівками. Суміш дозріває 2 дні, опісля її набивають у спеціальні мішки і під парою стерилізують. До них підсаджують міцелій, й грибні блоки за температури + 200 С відпочивають упродовж місяця.
Під час плодоношення в цеху підтримують середню температу-ру 120 С та відносну вологість 80-90 %. Для формування якісних грибів необхідно подавати багато свіжого та вологого повітря. Перші гливи з’являються через 23-29 днів після розміщення грибних блоків. Найбільшу кількість грибів збирають під час першої хвилі, а загалом плодоносять гливи впродовж 5 хвиль.
Гливи збирають цілими зростками у молодому віці діаметром 6-10 см, що забезпечує одержання високоякісної грибної продукції. За місяць зазвичай зрізають 3 т грибів.
На сьогодні, ділиться виконавчий директор, попит на їхню продукцію є, зазвичай гриби збувають у супермаркети (до речі, на підприємстві їх фасують по 500 г або продають ваговими), ресторани, кафе тощо. Щодо ціни продукції, то її встановлює ринок. Оскільки на даний час шампіньйон популярніший, то гливу продають на рівні ціни першого. До прикладу, у Польщі глива на 40 % дорожча (20 злотих) за шампіньйон (12 злотих).
Цей гриб вважають делікатесом, особливо іноземці. Його можна використовувати для приготування різних як перших, так і других страв, маринувати, солити, додавати до соусів, випічки тощо. Кулінари запевняють, що гливи – гриби, у яких користь домінує над шкодою, тому включити їх у свій раціон було б доречним.

Є лідер — є результат
Бишків — село спортивне. Надто у плані захоплення футболом. Чи не кожен юнак, та почасти і парубок, тяжіють до цієї захопливої гри. Тож не дивно, що ФК «Бишків» виступає у чемпіонаті Жовківщини щосезонно. А про рівень ігрової майстерності говорить той факт, що бишківська команда систематично грає у вищій лізі районної першості.

Цьогорічний сезон для бишківського футболу особливо вдалий: доросла та молодіжна дружини у впертій боротьбі завоювали «бронзу». Честь ФК «Бишків» захищали: Василь Струк, Роман Гоцій, Роман Дорош, Микола Єлейко, Володимир Ромах, Артур Безпалько, Павло Губка, Юрій Липак, Юрій Гоцій, Андрій Жигало, Дмитро Перетятко, Мар’ян Закала, Василь Стадницький, Юрій Огорілко, Юрій Кула, Маркіян Холод, Тарас Ферцович, Анатолій Сідельник, Володимир Галич, Назарій Грицко, Володимир Грицко, таке досягнення і футболісти, і вболівальники, і місцева влада вбачають результатом організаційної та відповідальної роботи капітана Дмитра Лозового. Він, до слова, і тренер команди. Звісно, не слід скидати з рахунку і матеріальне та фінансове забезпечення. У цьому ракурсі добрі слова належить віддати почесному президенту команди Анатолію Ключку та війту Наталії Бейзик. Завдяки їм гравці отримали нову форму і сітки для воріт. Є футболістам де переодягнутися та помитися. Ще один добродій Тарас Козак свого часу спромігся допомогти збудувати роздягалку.

«Наполегливі тренування, бажання та фінансова підтримка — головні критерії успіху команди, — каже Дмитро Лозовий. — А бажання у хлопців — хоч відбавляй. Позитивно впливає на психологічні та фізичні якості футболістів і керівництво нового голови Федерації футболу Жовківщини Володимира Юрківа».
Сьогодні, коли футбольне поле покрите снігом, бишківські футболісти не розлучаються з улюбленою грою. Вони активно включилися в черговий чемпіонат Жовківщини з футзалу, який триває у спортзалі Жовківської ДЮСШ.
А настане весна, хлопці знову заграють на зелених полях стадіонів, прагнучи досягти нових вершин. Амбіцій їм не позичати…

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ,
Зоряна МИКИТЮК,
Зоряна ГУМНИЦЬКА.