Головна Життя Забірська сільська рада посідає чільне місце в Жовківському районі

Забірська сільська рада посідає чільне місце в Жовківському районі

162
0

Сучасні Забір’я та Синьковичі — не багатолюдні, але успішні населені пункти, які, всупереч усім негараздам, є прикладом того, як навіть за умов нестабільності, завдячуючи ініціативності та наполегливій праці керманича господарки, можна досягти результату в межах окремо взятої території.

Упродовж  тривалого часу Забірська сільська рада посідає чільне місце в Жовківському районі за показниками соціально-економічного та культурного розвитку. Якщо взяти в загальному за певний період — села не впізнати. Тут сучасний, чи не найкращий дошкільний заклад у сільській місцевості такого рівня, загальноосвітні школи, лікарська амбулаторія, Народні доми з бібліотеками, мамині світлиці, християнсько-культурно-спортивно-оздоровчий центр… Ось так, діючи одночасно та рішуче в різних напрямках, війт місцевої господарки вирішує проблеми життєзабезпечення свого села. 

Позаду — ще один прожитий нами рік. Рік непростий. Рік, котрий всупереч всіляким прогнозам та сподіванням, все ж змусив кожного з нас пройти випробування викликами мирного життя та війною на Сході держави. Про те, що вдалося  зробити, які нові справи започаткувати, які перспективи намітити, наша розмова з головою Забірської сільської ради Зеновієм Михайловичем Сеньком.

— Зеновію Михайловичу, Ви, як керівник з багатолітнім стажем, як охарактеризуєте цей рік і для себе, і для мешканців?

— Владу зараз не шкодують, і сьогодні бути головою села, селища чи міста непросто. Свобода слова, свобода мирних зібрань — це дуже потрібні й важливі речі, але, коли цим користуються псевдопатріоти, щоб розхитати ситуацію зі середини та знову повернути старі зручні їм порядки, — це дуже небезпечно. Зараз же навіть речі, які пропонуються владою для перспективного розвитку громад (насамперед сільської місцевості) — створення об’єднаних громад, — сприймаються скептично та критикуються.  На жаль, за попередні роки жителі сіл втратили довіру до влади і не вірять у позитив. Я сприймаю це все з розумінням і маю надію, що справжні патріоти свого рідного краю дадуть поштовх вкрай потрібним на селі змінам.

— Для війта, який дійсно не на словах, а на ділі хоче покращити добробут жителів своєї маленької батьківщини, роботи ще попереду багато, хоч і зроблено вже чимало. Яким вбачаєте на сьогодні основне завдання голови сільської господарки?

— Дійсно, для мене посада — велика внутрішня відповідальність. Це цілий комплекс питань: безпеки, суспільно-політичної ситуації, мобілізації… Відповідальність ще й в тому, що не маю права на помилку. Якщо чесно, то це дуже важкий хліб. Мета нашої спільної роботи полягає в тому, щоб громади стали спроможними розв’язувати свої нагальні проблеми та мали змогу розвиватися.

— Чим запам’ятався для Вас рік, що минув?

— Рік, що минув, на перший погляд, був дуже насиченим, з іншого боку, було ще й багато різних напрацювань. Так, ми перевиконали бюджет, тим самим змогли виділити кошти на школи, спорт, благоустрій. Дещо покращити в медичній галузі, і звичайно продовжити роботи в християнсько-культурно-спортивно-оздоровчому центрі. Зрештою, ми усе робимо для процвітання нашої маленької батьківщини. І діючи локально — одночасно та рішуче в різних напрямках, можна успішно вирішувати проблеми життєзабезпечення своїх мешканців…

«Стався до людей так, як ти хотів би, щоб вони
ставились до тебе»

Кожна школа повинна прагнути до самовдосконалення й поліпшення. Час не стоїть на місці. Разом з ним змінюються вимоги до освіти, з’являються нові стандарти навчання, сучасне обладнання. І для того, щоб все це працювало, потрібен керівник, який чітко розуміє завдання, поставлені перед ним, який здатний вивести школу на більш високий рівень. Директор Синьковицької ЗОШ І-ІІ ступенів Світла-на Романівна  Левонова зуміла за короткий термін підвищити авторитет школи не тільки серед жителів села, а й на районному рівні. Дійсно, це керівник, який вболіває за свою справу, прагне до того, щоб про школу відгукувалися не просто як про ще один навчальний заклад, а про той храм науки, в якому б хотілося всім учитися й працювати.

Минулоріч Синьковицька ЗОШ вирішила писати мікропроект з перекриття даху з утепленням і перемогла. Завдяки підтримці і мешканців села на чолі з ініціативною групою (голова комітету Яна Томашовець), війта Забірської сільради — Зеновія Сенька,  районного відділу освіти (керівник Михайло Коваль), зрештою і «правої руки» Надії Рибак  вдалось зреалізувати мрію, яка вкрай потрібна для життєдіяльності закладу.

Ще багато є планів і напрацювань щодо покращення умов праці своєї та своїх підлеглих, вихованців у молодого та амбітного керівника. Дай, Боже, їх зреалізувати найближчим часом.

Християнсько-культурний комплекс

У селі Забір’я зусиллями громади триває будівництво церкви. Новий храм  розташований у центрі села і слугуватиме для задоволення духовних та культурних потреб усіх його мешканців і гостей (на світлині).

Божий дім доступний до споглядання з кожного куточка Забір’я і буде присутній у житті всіх як у свята, так і в будні. Центральний купол храму підноситься у небесну височінь, наповнює просторову композицію, створює радісний та піднесений настрій, сприяє найблагороднішим порухам душі людини, її розмові з Богом. Автори проекту Храму – доцент НУ «Львівська політехніка», кандидат архітектури Ростислав Гнідець та архітектор Ярослав Фамуляк, конструктор – Богдан Гнідець, доктор технічних наук, професор НУ «Львівська політехніка».

Для всестороннього розвитку особистості біля храму заплановано стадіон, співоче поле, дитячий майданчик, спортивні площадки, які будуть об’єднані під єдиною назвою «Християнський культурно-спортивно-оздоровчий комплекс». Чудово доповнювнює комплекс джерело з капличкою, де можна помолитися до Пресвятої Богородиці, напитися цілющої води та оздоровитися. Тут панує особлива духовна аура. Тому сюди залюбки приїжджають наречені, щоб випросити опіки Богородиці у подружньому житті, залишити замочок на містку щастя.

Допитливі і завзяті

Дошкільний заклад села Забір’я  відсвяткував десятиріччя. Вихователі пишаються своїми першими випускниками, які минулоріч уже закінчили школу й стали на самостійну дорогу життя. Тож рік за роком і швидко плине час, маленькі діточки невпевнено переступають  поріг дитсадка, а підготовленими й більш самостійними покидають його.

Золотої осінньої пори 2006 року у Забір’ї запанувала радісна подія, на яку очікували усією сільрадою, пройшли непростий підготовчий шлях. У селі було урочисто відкрито дитячий садок, спочатку одну групу, а згодом – другу, молодшу.

Нині, переступивши поріг дошкільного закладу, потрапляєш  у райдужну країну дитинства, де панують любов, радість і щирий сміх. Веселий різнобарвний інтер’єр  спонукає діточок до естетичного ви-ховання, захоплює батьків та відвідувачів. Вихователі дбають про інформаційні стенди у сучасному ракурсі. (Наприклад, поведінка та успішність вихованців упродовж дня продемонстрована кількістю смайликів навпроти кожного прізвища). Приміщення дитсадка типового планування, окремо передбачені кімнати для занять та для ігрового дозвілля, для інвентаря помічника вихователя, розділені санвузли для дітей і працівників.

За словами завідувачки дошкільного закладу Наталії Луців, у якої уже 28-річний досвід роботи,  особливу допомогу і підтримку з часу відкриття завжди надає сільська рада, голова Зеновій Сенько, районний відділ освіти. Сприяння і розуміння панує серед батьків, які прагнуть гарних умов перебування і всебічного розвитку для своїх нащадків.

Нині у Забірському дитсадку 48 вихованців, зокрема 13 діточок батьки довозять зі Синьковичів. Вихователі відзначають гіперактивність теперішніх хлопчиків і дівчаток, котрі усе хочуть встигнути і скрізь бути першими. Музичний керівник і вихователь Наталія Брик емоційно розповідає про допитливих і завзятих, їх перші ази письма, малювання й інші творчі досягнення. Приємно, наприклад,  перечитувати дитячі  листівки, виготовлені власноруч. Цікаво, що у молодшій групі з 23 вихованців лише 7 дівчаток. Тож маленькі леді змалку оточені чоловічою увагою.

Осередок духовності, спорту та патріотизму

Вирує життя у Забірському освіт-ньому закладі. Навчально-виховний процес тут тісно пов’язаний з іншими, стрижневими в зростанні молодої генерації — духовними, патріотичними, спортивними.

Варто тільки увійти в будівлю школи, як увага мимохідь буде прикута до наглядної агітації, до звабливого стінного інтер’єру. Зупинившись на хвилину, поринеш в незвичайний антураж. Найперше впадає у вічі куток національної символіки. Для дітей та педагогів він особливий. Саме тут щоранку звучить спільна молитва, де окремий відтинок часу присвячений воїнам АТО. Поряд і стіна учасників — випускників школи, які ще недавно стояли на східних рубежах нашої країни, та тих, які нині захищають її цілісність і незалежність.

У тиждень духовності куток був розширений написами зі Святого Письма, розміщеними вздовж довгого коридору, який ще перед початком навчального року став помітно яскравішим. За сприяння відділу освіти облаштовано енерго-
зберігаюче освітлення. Ще одна прикраса першого поверху — спортивні досягнення, подані як стендово, так і у вигляді кубків, вимпелів, медалей, грамот.

«Дуже хочеться аби кожен, хто навідується до нас у гості, запам’ятав цей візит надовго, — ділиться в розмові директор школи Степан Баковський, людина з понад двадцятирічним стажем. — А ще почерпнув для себе щось нове та цікаве. Для нас дуже важливо виховувати підростаюче покоління у дусі патріотизму, формувати належний національний світогляд, залучати до спорту. Ці складові є запорукою доброї поведінки та гарної успішності».

Сам керманич школи — натура творча та яскрава. Рідко який директор може похвалитися авторством молитви за воїнів АТО, гімнів школи, села, покладених власноруч або в співавторстві на музику. Його творіння — пісня до Забірської Божої Матері, яку виконують у капличці біля джерела. Взявши баян (без нього не обходиться жоден культурно-мистецький захід), Степан Євгенович величність твору та виконання (володіє соковитим тенором) продемонстрував наочно. Либонь музичний талант передався генетично: його батько був професійним скрипалем та прислуговував у церкві Юра у Львові самому Андрею Шептицькому. Ці історичні відомості свого часу не дозволили стажуватись у Франції після закінчення на відмінно Дрогобицького педінституту.

Поділився директор і проблемою, з якою зіткнулася господарка школи. Дерев’яне покриття другого поверху прогнило і загрожує обвалом. На жаль, підготовлений мікропроект з метою сприяння реконструкції зазнав невдачі. Втім у відчай тут не впадають: виправити прикру ситуацію беруться власними силами, із залученням коштів місцевого бюджету. До слова, деревину для виготовлення балок уже заготували.

Зоряна ГУМНИЦЬКА,

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ,

Уляна ЛАЩІВСЬКА.