Роки народження української незалежності. Як це було? Про події тих далеких днів ділиться спогадами мешканець с. Зашкова Володимир Мандзяк.
— Володимире Ільковичу, скажіть, як усе починалось?
— Згадуючи ті далекі 90-ті роки, можу сказати, що уже ніхто нічого не боявся. Нас, тобто усіх голів сільських рад і голів ще колгоспів, 22 серпня 1991 року викликали на нараду до Жовкви. Але наради, як такої, уже не відбулося, тому що приїхали хлопці з УНА-УНСО (на швидкій) і почали трощити усі вивіски на фасаді тодішнього райкому партії. Залишили тільки написи «Жовківська районна рада» на українській мові та «Нове життя» районної газети. Опісля цього хтось із них згадав, що в малому залі є погруддя Леніна і бронзова чеканка. Отож, хлопці ці речі викинули з другого поверху. Всі вирішили порозходитися. Щоправда, ми встигли ще подати пропозицію познімати усі прапори УРСР і вивісити наші — українські.
— Як проходила перша річниця незалежності у селі?
— Пригадую, як усі зібралися. Відбулася відправа в храмі, Молебень. Хор заспівав декілька патріотичних пісень, та й усе. Від багатьох сьогодні можна почути, що все нам прийшло дуже легко і просто, без жодного пострілу чи вибуху. Мабуть, ми перестали цінувати те, що далося так легко. Адже кожна незалежність здобувається дуже важкими потугами. Ми належним чином не вшановуємо своїх будівничих, лідерів. Вважаємо, що так має бути…
— Що, у контексті цих подій, запам’яталося Вам найбільше?
— У другу річницю незалежності, перед тим ми вшановували Коновальця, і до нас, у Зашків, приїхала Ярослава Стецько — голова Конгресу Українських Націоналістів. Вона сказала дуже влучні слова, які актуальні й сьогодні: «Шановна громадо, товариство, Україна буде тоді, справжня Україна, коли на ту святу, благословенну землю приїде Президент України». Жодний з наших великих мужів не ступав на землю зашківську. Ось такі реалії…
У 1991 році, після проголошення незалежності, на відкриття пам'ятника Коновальцю до Зашкова приїжджав сам Микола Лебідь, який після арешту Степана Бандери керівництво взяв на себе, у 39-40 роках створював перші осередки Служби безпеки ОУН. Я радий, що був знайомий з Василем Куком — останнім командиром УПА.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
На світлині: Володимир Мандзяк у Мюнхені біля будинку, де було вбито Степана Бандеру.
