Головна Інтерв'ю Світозар Зівер: «Бачу патріотизм в діях»

Світозар Зівер: «Бачу патріотизм в діях»

96
0

Нещодавно  Магерівську ЗОШ І-ІІІ ступенів відвідав боєць АТО 122-ї  повітряно-десантної бригади, «кіборг», активний волонтер  Жовківщини – Світозар Зівер. Провів рік на лінії протистояння, нині —  демобілізований. Член спільноти «Піклуюсь». Його візит у школу вже другий. Світозар займається також громадською діяльністю.

— Світозаре, Ви, як учасник бойових дій, знаєте всю ситуацію, що відбувається на фронті. Яке зараз матеріальне забезпечення військових? Які потреби? Чого бракує?

— Демобілізовані бійці передають все оснащення і речі тим, які воюють. Допомога держави трішки покращилась, але все ж є ще  недоліки. Бракує також того, чого немає в статуті. Серед таких речей – це дощовики насамперед. Проблема в тому, що держава видає балонові, які промокають, а потрібні гумові. Крім цього, бракує теплих шкарпеток у великих обсягах, особливо в`язаних. Багато солдатів потребують зимових берців, котрі б не промокали. Бо висушити їх в польових умовах нереально. Ми знайшли альтернативу – літні берци і в`язані шкарпетки. Знову ж таки, дуже потрібні сало і часник у великих кількостях. Ці продукти багаті на вітаміни, мало займають місця і довго не псуються. Наступним пунктом є теплі светри (будь-які), рукавиці (не обов`язково тактичні, можна і звичайні), балаклави. Останніх  статут не передбачає. Їхня роль не в тому, щоб заховати обличчя, а для того, аби захистити його від вітру, адже там навколо суцільні  степи. Балаклави можна або в`язані, або флісові. Немає сенсу ганятись за камуфляжем. Він мокне і робиться майже однотонним. Тому треба одяг темно- або буро-зеленого кольорів. Також відчувається брак батарейок для оснащення тепловізорів і ін.

— А яка ситуація з медичним забезпеченням? Чи завжди бійці отримують все, що дають волонтери?

— Так, волонтери приносять медикаменти у нашу медичну службу, і  медики розподіляють тим, кому необхідно. Але проблеми існують. Найбільш затребуваними  зараз є протизастудні засоби та знеболювальні препарати, мазі,  таблетки від болю голови. Проблема є ще й у тому, що виникають захворювання респіраторного характеру внаслідок протягів. Щодо кровоспинних засобів, то тут ситуація краща, бо нас забезпечили ними за зразком НАТО. Тому при пораненнях ми користуємось західними аналогами, хоч і потрібні також прості бинти та пластирі.

— У вересні-жовтні у зоні АТО  був режим тиші. За даними ЗМІ, не відбувались обстріли.  Яка ситуація на фронті зараз, і що ви можете про неї сказати?

— Скажімо, протягом так званого режиму тиші полягло троє бійців зі Жовківщини. Режимів тиші на моєму досвіді було кілька. Ну і маю також додаткові 2 дні народження (усміхається). Насправді, ЗМІ не завжди допускають до лінії розмежування. Вони можуть знаходитись на відстані 15-20 км, бо траплялись випадки, коли відомі загальноукраїнські канали там були, і після виходу в ефір їхніх репортажів нас обстрілювали, використали як розвідінформацію. Впізнали по місцевості та будівлях. Інтервал був приблизно 15-20 хвилин після випуску новин.  Тому їх зараз не допускають. Це ставалось також і з нашими батальйонами. Журналісти не завжди мають можливість приїхати і розказати, як там є насправді.

— Чи можемо ми бути впевненими, що інформація дійсно достовірна?

— Фактично, більшість інформації дістають зі спілкування зі знайомими, які перебувають  на фронті.  Ми насправді намагаємось дотримуватись перемир’я, також стараємось в цьому переконувати себе, стримувати емоції  в надії, що наступить хоч якесь «хитке», але перемир’я. «Поганий» мир все одно краще, ніж «хороша» війна. Також ми стараємось показати нашим західним партнерам  нашу цілеспрямованість до миру.

— Як ви думаєте:  коли закінчиться війна?

— Відповідь на це запитання, на жаль, ніхто не може дати. На даному етапі ще нічого сказати не можна.  Крім цього, я лише сержант. Аналітичні центри навіть не беруться це передбачити. Проте ми маємо бути морально готовими, що деякий час це може тривати  у нашій державі. Зараз, слава Богу, такого гострого протистояння,  як  минулоріч, немає. Це правда.  Які важелі впливу є —  не знаємо, можливо, з Кремля, а, може, й від міжнародної спільноти.

— Чи відчувається на діях сепаратистів тиск міжнародної спільноти до і після санкцій чи інших певних подій?

— Так, відчувається дуже велика різниця їхніх дій. Тиск є з боку інших європейських держав, санкції, які глибоко вдарили по економіці Росії, яка веде проти нас війну, це зрозуміло всім.  Лідери передових держав казали, що вона стає «країною-вигнанцем», з якою не хочеться мати справи, тому це послаблює певним чином дії агресора. Хотілось би так само, щоб Україна була більш рішучою в цій справі, також політично протидіяла.  Нас ображає, що Україна  й надалі веде торгові відносини з країною-агресором, хоч і втратимо в цьому трішки, але й треба мати відчуття власної гідності. Коли ми просимо інші держави ввести санкції, а ми цього не робимо, то це цинічно.

— Як ви оцінюєте ставлення держави до бійців АТО? Є зауваження?

— Звичайно, що є. Останнім часом активно почала діяти Львівська ОДА. Зібравши нас і почувши багато критики, крок назустріч нам зроблений. Але багато речей є невиконаних, і це обурює хлопців. Дуже багато є пільг, законів захисту та забезпечення бійців, начебто все дуже гарно, але на практиці половина з цього ще не діє. Люди, які були на війні, звикли або до «білого», або до «чорного». Якщо ми щось обіцяємо, то немає різниці, ціною яких зусиль, але це має бути зроблено, тому ми цього також хочемо у відповідь. Зауваження те, що наша система трошки інертна. Розуміємо, що інколи узгодити дії важко. Взагалі, у нас, українців, є свободолюбивість, тобто наказів ми не дуже хочемо виконувати. Ми не звикли до  наказового методу виконання. Тому через це, можливо, і важко. Може і є благі наміри, але не всі цьому підкоряються, кожен їх бачить по-своєму. Хоча кроки назустріч робляться.

— Кажуть, що матеріально  без волонтерів було б важко, бо більшість усього найнеобхіднішого постачають саме вони. Чи це дійсно так?

— Передусім, бачу патріотизм в діях. Так, це правда. Пригадую слова однієї людини: «Якби не волонтери, то в квітні 2014 року ми б впали». Бо не було достатньо матеріальних засобів, армія була в поганому стані. Банальних буржуйок  і теплого одягу, і взуття бракувало. Це унікальний прецедент, що армія, народ, волонтери так об`єднались, це особливе явище, і, надіємось, це також буде поштовхом до подальших спільних дій у розвитку нашої України. Формується дуже сильне суспільство.  Допомога волонтерів є надзвичайною, але й держава також старається допомогти. Для хлопців той факт, що на них чекають, що про них не забувають, що приходять в госпіталь, настільки важливий психологічно, що вони готові йти далі. Дуже важко тим, про яких ніхто не згадає, не прийде. Вражає поведінка школярів, їхня допомога. Навіть,  коли ми були на Сході, то першими підійшли діти, нас розвеселяли, підтримували, їхні листи ми скручуємо собі під каски, в бронежилети, — це наш «талісман». Інколи саме  школярі краще розуміють ситуацію, вони більш патріотичні.

Під час зустрічі в актовому залі Світозара зі  школярами та вчительським колективом велику увагу «кіборг» зосередив на шкільній підготовці, важливості мати знання і їх застосовувати. Вирішили частіше проводити подібні навчально-виховні бесіди і співпрацювати у школі під час уроків захисту Вітчизни із воїном-героєм, щоб він навчив основ військової справи хлопців-старшокласників, а саме з топографії, радіаційно-хімічно-біологічного захисту, тактики, стрільби і метання гранати. 

Алла ВОЙТОВИЧ.