Головна Інтерв'ю Тарас Стадницький: Попри негативні риси, у Володьки є багато позитивного

Тарас Стадницький: Попри негативні риси, у Володьки є багато позитивного

15
0

Він — український комічний актор, гуморист, шоумен, телеведучий, гравець команди «V.I.P. Тернопіль», багаторічний учасник КВК, фіналіст Вищої Української ліги КВК 2007 року, член журі численних мистецьких конкурсів та фестивалів. Усе це — про нашого земляка, уродженця хутора Лозова, що розташований за 7 кілометрів від с. Боброїди (Бишківська сільська рада).

Ми зустрілись із ним, як це зазвичай буває, цілком випадково, в Добросині. І, звісно, не могли не напроситися на інтерв’ю. Воно не забарилося.

— Пане Тарасе, Ви — наш земляк. Розкажіть, як пройшло дитинство на теренах Жовківщини? Що найбільше запам’яталося?

— Дитинство було в мене досить типовим, як для хлопця 90-х, батьки якого працювали в колгоспі, а після того, як вони (колгоспи) розвалилися — понабирали землі і почали «гарувати». В якийсь час у нас на господарстві було двійко коней, 3 корови з телицями, свиноматка, гуси, кури і пара гектарів поля. А ще мама на літо брала в спілці на обробіток цукрові буряки. Тому взимку ми з братами ходили до школи, ганяли хокей і періодично обходили господарку, осінь і весна — школа, город, а  ввечері та в неділю — гра у футбол, літо — город, косовиця, полуниця, цукрові буряки, книжки і футбол. Якось так.

— Чим цікаві студентські роки?

— Я вчився на факультеті прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка. І незважаючи на таку технічну спрямованість факультету, студіки в нас завжди були творчими. Але при тому залишалися студентами. Тому — гуртожиток, четвергово-п’ятнична «мівіна» (бо їстівного більше нічого не залишалося),
пісні під гітару на балконі, посиденьки на нічній Погулянці… Є
що згадати. А ще мене ледь не вигнали з першого курсу, хоча мама про це дізналася тільки минулого року.

— Як розпочинали кар’єру гумориста?

— У 2002 році наша заступник декана Олександра Павлівна Гнатишин прийшла на пару і розказала, що будуть перші змагання з КВК «Університетська осінь», і здалось би від факультету зібрати команду, щоб не виглядати убогими на фоні інших. Ми зібрали, зіграли. І нас як затягнуло!.. Наступного року навіть стали чемпіонами. З того складу тільки я залишився в гуморі, решта вибрали собі інший шлях в житті.

— На якому етапі виник образ «Володьки»? Чому саме такий персонаж?

— Такий образ виник у 2012 році, але він був безіменний, бо я творив монокоманду (команду з одного гравця) «Перша сільська збірна», де виконував роль і сценариста, і адміністратора, і єдиного актора, і цією командою виграв майже всі ліги Західної України. Роком пізніше, коли доєднався до «V.I.P. Тернопіль», виникла потреба якось цього персонажа назвати. Ім’я Тарас не дуже в’язалося з ним, і Таня Песик запропонувала: «А може Володька?». Так воно і залишилось.

Персонаж… Та, думаю, таких багато у селах, і Володька — то такий збірний із них усіх. Дехто звинувачує, що Володька — дуже негативний персонаж, п’яниця, безробітний і т. д. Мені ж хочеться зауважити, що, попри негативні риси, у нього є багато чого позитивного, і воно виявляється у відповідях на Таньчине: «І за шо я тебе люблю?»

Виробник серіалу «Танька і Володька» — компанія «Драйв Продакшн», де, власне, і пишуть сценарії до серіалу. Ми нашою авторською групою також інколи долучаємося, але зйомки і гастролі роблять це «долучання» дуже нестабільним.

— У Вас чималий акторський досвід. Яка роль серед усіх подобається найбільше?

— Почнімо з того, що в мене немає професійної акторської освіти, тільки КВК. А щоб найбільше подобалась… Ну, з Володькою я найдовше, але і Привид з «Готелю «Галіція», і різні ролі в «Іграх Приколів» мають свої певні моменти, які мені імпонують.

— В останньому сезоні «Таньки і Володьки», за сценарієм, зйомки проходять у Боброїдах. Невже такі прекрасні краєвиди — Ваші рідні?

— Ні, це вигадане село в Тернопільській області. Хоча в моїх рідних Боброїдах краєвиди точно не гірші, тому запрошую в гості переконатися!

— Життєве кредо? Чи є певні принципи?

— Та як такого, немає. Напевне, не сильно «опозоритися». Ні в сімейному житті, ні в професійному плані, ні загалом (усміхається).

— Розкажіть про свою сім’ю. Рідні звикли, що Ви — відома особистість?

— Дружина Ірина працює в ІТ-сфері, старша доця Олеся переходить в 3 клас, молодша Люба — в підготовчу групу садочку. Для мене —найгарніші в світі, а так — то звичайна сім’я (на світлині).

У нас вдома немає телевізора (!? — У. К.), тому рідні згадують,
що я відома особистість, коли хтось на вулиці фотографується чи просить автограф.

— Як часто відвідуєте рідне село?

— Їздимо до мами і тата по можливості. Якщо довший час вдома — то стараємося раз на два тижні. Якщо довше мене немає — то відразу по приїзді до Львова стараюсь чкурнути додому. Село мене трохи розслабляє, знімає міську біганину і шум.

— Що побажаєте землякам?

— Вірю в те, що чим би людина не займалася, в якій галузі б не працювала — вона може досягти багато. Головне — любити те, що робиш, вірити в те, що робиш, і працювати, постійно вдосконалюючись. Ну і робити це з усмішкою.

— Щиро дякую за розмову.

 

Уляна КОПОТЬ