Головна Історія Україна пам’ятає, світ визнає

Україна пам’ятає, світ визнає

38
0

Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок історії України вписано кривавими і чорними кольорами. Одна з них — голодомор 1932-1933 років. Скорботну 85-ту річницю Голодомору і політичних репресій в нашій державі вшановувала 25 листопада уся прогресивна спільнота нашої держави.

У Жовкві невеличка процесія за участю священнослужителів, очільників району та міста, представників трудових колективів стала храмом духовності, храмом Скорботи і Пам’яті. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після трагедії XX століття.

Як завше, біля символічного Хреста на перетині вулиць Равської та Лесі Українки священнослужителі відслужили Панахиду, а очільники поклали вінки та запалили лампадки.

Далі на площі Вічевій проходило поминальне віче-реквієм. Під звучання скорботної мелодії разом із усією Україною вшанували учасники акції хвилиною мовчання пам’ять жертв голодоморів і політичних репресій. Історичну довідку про геноцид українського народу розказав учитель історії Жовківської ЗОШ № 2 Михайло Скрипка, а Наталія Полоцька виконала пісню “Свіча”.

“Ось уже 84 роки щемить, тужить зранене серце, котиться пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері-України. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми єдині спадкоємці всього, що було. Тож пом’янімо сьогодні з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть великомучеників нашої трудної історії, схилимо голови у каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув”, — такими словами звернулися священнослужителі до учасників віча-реквієму.

Віче завершилося запаленням лампадок у символічному хресті. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Нині доля Батьківщини в руках наших батьків і нас самих, завтра — у наших дітей. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб наші руки були міцними, надійними, голови — світлими, а серця — благородними. Щоб знали, яким кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.

Зоряна ГУМНИЦЬКА.