Головна Історія Українці в Америці

Українці в Америці

112
0

Відкриття Нового Світу Христофором Колумбом у 1492 р. одразу ж породило в європейців потяг до американського континенту, про природні багатства якого поширювались легенди. Упродовж віків Америка вабила однаково як багатіїв, що воліли примножити свої багатства, так і злидарів, які сподівалися знайти в ній щастя. Потрібно віддати належне українцям — їх імена є у списку першопрохідців.

Професор Торонтського університету (Канада) Пол Магочі, зазначає, що в науковому світі побутує факт про присутність принаймні одного українця, якщо не на борту каравели “Мейфлауер” в 1620 р., то на одному із трьох кораблів Д. Сміта, які ще раніше прибилися до американського берега. Ним був лікар Лаврентій Богун. Проте цей поодинокий факт, звичайно, не означав початку української еміграції до Америки.

Існують й інші свідчення появи окремих українців, що прибули до Америки ще в XVII ст., тобто до війни за незалежність (1775-1783 рр.), знайдено прізвища безсумнівно українського походження — Микола Оріх, Петро Луг, Данило Звір, Антін Самбір, Яків Шийка, Андрій Кисіль, Петро Степ, Християн Галицький. Редактор української газети “Народна воля” Ярослав Чиж висунув версію пояснення такому давньому прибуттю українців до Америки. За цією версією в 1658 р., після кровопролитних воєн з Б. Хмельницьким та Швецією, у Польщі були видані накази про те, що всі мали перейти до католицької віри або ж залишити межі держави. Крайній строк виїзду встановлювався 10 липня 1660 р. Польський дослідник Ян Тазбір писав, що саме з українських земель — Галичини, Волині, Прибужжя — де був сильний опір запровадження унії, втікачі рушили за кордон. У 1809 р. неподалік від Сан-Франциско Росія заклала форт і колонію під назвою Форт-Русь (нині ця місцевість відома як Форт-Росс). Серед перших поселенців колонії були й українські козаки, яких царський уряд заслав до Сибіру та Аляски.

Документи громадянської війни в США у 1861-1865 рр. свідчать, що в обох арміях — Північній і Південній були солдати з українськими прізвищами. Найбільше фактів є про те, що українські поселенці були у складі Північної Армії. В історію США увійшов генерал Василь Турчин, який командував однією з її бригад. За свою відвагу й мужність він дістав прізвисько “Грізний козак”.

Першим емігрантом із Західної України в США вважають Івана Макогона зі Заліщик, що в Галичині, який прибув у 1860-х роках і поселився в Колорадо.
У 1893 р. в Чикаго переїздить з Пенсильванії один із найсвідоміших українців першої еміграції Володимир Сіменович (1857-1932), громадський діяч, лікар родом з Бучача. З його іменем пов’язуємо початки культурно-просвітницького життя української Америки.

Василь Стефаник, вимальовуючи психологічний портрет емігранта, знайомить читачів з таким “явищем”, як еміграційні агенти в Галичині. Вони вербували напів-письменних, часто неграмотних гречкосіїв на вугільні і соляні шахти, бійні та працю чорноробів, на залізниці і фабрики, сталеварні та різні сільськогосподарські роботи. Про вороже ставлення місцевого населення до “дешевої робочої сили” доктор Осип Кравченюк зазначає: “Навіть “Нью-Йорк Таймс” писала 18 лютого 1888 року, що їх обкидали камінням, копали ногами й морили голодом, але без успіху. Бо їх каменували, тримали голодними в їхніх рідних країнах, і вони, мабуть, вірили, що це назавжди така їхня доля. Безпросвітні, без знання мови, вони не мали кому пожалітись, бо в той час не було на поселеннях своїх людей з освітою, зокрема своїх священиків.

Найпершим відомим емігрантом, що вважав себе українцем, був Агапій Гончаренко, народжений на Київщині у 1832 р. Вчився у духовній семінарії, був ченцем Києво-Печерської Лаври, служив у канцелярії митрополита Філарета; дотримувався антикріпосницьких поглядів, зазнав переслідувань з боку царських властей. В січні 1865 року прибув до США, оселившись спочатку в Бостоні, а згодом у Сан-Франциско в Каліфорнії.
В історії поселення українців на Гавайях є згадка про лікаря Миколу Судзиловського, відомого як доктор Русель. В кінці 70-х років ХІХ ст. прибув до Чикаго і працював там лікарем до 1895 р. Із його ініціативи на Гавайях було створено Медичне товариство.

Початком масової еміграції українців до США вважається 1877 рік. Гнані за океан злиднями, зубожілі селянські маси України плекали надію на гідне людське існування, на краще майбутнє для своїх дітей. На ранній стадії поселення українські іммігранти в США отаборювалися у штатах Пенсильванія і Нью-Йорк. Перша українська громада виникла у місцевості Шенандоа в 1884 році. Її утворення пов’язують з іменем католицького священика Івана Волянського, скерованого до США з Галичини.

На відміну від Канади, в США українські іммігранти осідали здебільшого не на фермах, а в містах і містечках на різних промислових підприємствах, на будів-ництві, в обслузі. Цим була зумовлена і їхня активність у громадському житті та в страйкових виступах гірників.

Саме в США Агапій Гончаренко організував експеримент зі створення своєрідного кооперативу в Каліфорнії. В місцевості Хейворд придбав хутір, назвав його “Україна” і надавав притулок своїм землякам. Сюди на початку ХХ
ст. прибули українці із Коломийщини, які вирішили найменувати кооператив “Українсько-американською комуною” або “Українським братством”. Через брак коштів ідею реалізувати не вдалося, і кооператив у 1906 р. перестав існувати.

За дослідницькими джерелами, з 1870 до 1914 р. з України у США прибуло майже півмільйона іммігрантів. Абсолютну більшість становили вихідці із західноукраїнських земель, що перебували під владою Австро-Угорщини.
У 1892 р. у Вірджинії, а у 1898 р. у Південній Дакоті поселилися великі групи протестантів-“штундистів”, які втекли до США зі східної частини України. Вони заснували ряд поселень, одне з яких дістало назву “Київ”. Пізніше в
Північній Дакоті до них приєднались галичани — греко-католики, які заснували село під назвою “Рідна Україна”.

Умови переїзду українських переселенців були тяжкими. Для придбання “шифкарти” — корабельного квитка, часто селяни з України не тільки спродували своє майно, але й робили борги, бо для них вороття вже не було. “Спалюючи мости”, вони йшли на великий ризик у разі невдачі початку нового життя у невідомій Америці. Сам переїзд через океан перетворювався на муку, бо для переселення надавались пароплави, у яких до Європи перевозилась худоба. Скупченість, антисанітарія, погане харчування були постійними супутниками. Багатьох мучила морська хвороба, а якщо врахувати, що подорож до США тривала 15-20 днів, то можна уявити, якими знесиленими сходили переселенці на американський берег.

Новоприбулих розміщували на острові Елліс-Айленд, що знаходився в гирлі ріки Гудзон, поблизу статуї Свободи. Там перебував відділ імміграційної служби США, який проводив ревізію документів, лікарський огляд; перевіряв факт наявності 25 доларів для перебування на перших порах у Новому Світі. Недотримання цих вимог спричиняло депортацію до країни походження, таких
випадків налічувалось сотні. Ю. Галапей, один із тих, хто працював в Америці, а потім повернувся на батьківщину, згадував: “Коли підпливав я до материка і дивився на статую Свободи, мені здавалось: ось він земний рай. А рай починався так: загнали нас на велику площу, обгороджену високим штахетом з колючим дротом. Площа називалась: “Плац для емігрантів”. Кілька місяців валялись ми на “плаці”, очікуючи хто б нас купив.”

Ті, хто відповідав усім вимогам імміграційних властей США, допускався в країну, і пізніше зазнавав усіляких поневірянь через незнання мови та звичаїв нового для них суспільства, ставали жертвами безчесних шахраїв і здирників. Справа поліпшилась з 1909 р., коли у Нью-Йорку утворилась філія Товариства опіки над емігрантами.

Ігор ПОЛУСИТОК,
учитель-вихователь Жовківського НВК «Злагода».