Головна Історія У Новокам’янській школі проходив усний журнал «Три брати, три долі»

У Новокам’янській школі проходив усний журнал «Три брати, три долі»

99
0

Село моє рідне, у тихім розмаї

Я пісню веселу про тебе співаю.

Лежить моє тихе село у долині,

Немов би сховалось, як пташка в калині.

В зелених деревах хатинки біленькі,

Собі виглядають такі чепурненькі.

Поглянеш навколо – аж серце радіє

Це ти, милий краю, це ти, моя мріє,

Тут моя держава, тут моя родина.

Тут моя маленька, рідна Батьківщина.

Де річка Мощанка гуляє по полю,

Де б'ють джерела чистої води,

Лежить найкраще село у світі,

Овіяне легендами, оспіване піснями,

Прославлене ділами щирих земляків.

На мене дивиться з вікон вогнями,

Немов очима пройдених віків.

О. В. Лупій

Багата і прекрасна наша земля зеленими лісами, тихоплинними річками, родючими землями. Та найбільша гордість і слава – наші люди.

Усний журнал «Три брати, три долі», який проходив у Новокам'янській ЗОШ І-ІІІ ступенів, мав на меті ознайомити усіх присутніх із знаковими постатями в історії Нової Кам'янки. Вчитель української мови та літератури Галина Близнак вступним словом перенесла слухачів в історичне минуле, розповідаючи про вихідців із села: о. Петра Чавса діяльність якого припадає на кінець XІX — початок XX ст., о. Зенона Злочовського, талант розквіту якого, – у  XX ст.  А ось сьогодні та упродовж попередніх десятиліть новокам'янці по праву пишаються творчим набутком не однієї людини, а одночасно трьох братів, цілої родини – родини Лупіїв.

Перегортаючи сторінки усного журналу, ми знайомимося із постаттю Григорія Лупія (1928 – 1996) з уст учениці Галини Мичко. Навчався він у школі рідного села, вступив до Сокальської гімназії, працював вчителем початкових класів у Новокам'янській та Липницькій школах. Під його керівництвом було надано належний вигляд багатьом пам'яткам історії та культури на Львівщині. Наприкінці 80-х років Г. Лупій багато зробив для упорядкування надмогильних пам’ятників видатних діячів вітчизняної історії, культури та літератури, для увічнення героїв визвольних змагань – вояків УПА у Львові, Жовкві, у Голе-Равському, у Новій Кам'янці, у Пирятині, Карові та інших селах і містах Львівщини. Видав збірку оповідань «Смерекова колонада», написав десятки нарисів і статей. Був удостоєний почесного звання "Заслужений працівник культури України". Сприяв культурному та духовному відродженні рідного краю.

Наступна сторінка усного журналу була представлена неординарною особистістю – Ярославом Лупієм (1946 р. н.), про якого розповів Павло Марій. Разом із батьками пройшов хресну дорогу на заслання до Томської області в Сибіру. Після повернення навчався у Новокам'янській середній школі. В 1962-1966 роках здобував освіту у Львівському будівельному технікумі. Але покликання його душі – кіно. Тому у 1966-1971р. навчався на кінофакультеті у Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого. За тридцять років роботи відзняв понад десять художніх фільмів, серед яких: «Любі мої», «Хліб дитинства мого», «За межами болю», «На полі крові»,  «Багряні береги» та «Данило – князь Галицький», зняті за сценаріями брата Олеся Лупія. Фільм   здобув «Золоту відзнаку» на кінофестивалі в Торонто у 1989 р.

Ярослав Лупій – Заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох премій.

Для перегляду усім присутнім було запропоновано декілька кадрів із фільму «Данило – князь Галицький».

Цікавою і змістовною була розповідь Ірини Лущик про третю сторінку усного журналу, яка розкрила творчий талант Олеся (Олександра) Лупія (1938р. н.).  Олесеві разом із сестрою Марією вдалося уникнути хресної дороги в Сибір. Вони втекли і упродовж шести років жили у брата Григорія.

Олесь закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка, працював у редакціях газет «Молодь України», «Вечірній Київ» та «Літературна Україна». Згодом працював у відділі поезії видавництва «Радянський письменник», редагував альманах «Поезія», а також був секретарем та заступником голови Спілки письменників України.

Сьогодні Олесь – автор вісімнадцяти збірок поезій та поем, серед яких: «Вінки юності», «Перевал», «Невпинність», «Любов і лад», «Кольорами предків» та багато ін. Серед його прозових творів – романи «Милява», «Грань», «Відлуння осіннього грому»… Серед кращих творів поета – понад п'ятдесят віршів, присвячених Новій Кам'янці.

За історичний роман «Падіння давньої столиці» та повість «Гетьманська булава» йому в 1994 році присуджена Національна премія ім. Т. Шевченка. Історичний роман «Лицарі помсти» відзначений премією ім. Дмитра Яворницького. Олесь Васильович Лупій – Заслужений діяч мистецтв України.

Уважно прослухавши і переглянувши багато фактів із життєвого і творчого шляху Олеся Лупія, мимоволі задумуєшся: наскільки талановита, добра, щедра та високо моральна ця людина. Адже, проживаючи і працюючи в Києві, часто бував у рідному селі, підтримував і продовжує підтримувати тісні та дружні зв’язки із родиною та близькими, особливо теплими є стосунки з колишнім директором школи Михайлом Перетятком. Письменник подарував сотні книг сільській та шкільній бібліотекам.

Представлена сторінка усного журналу про драматичну творчість Олеся була урізноманітнена інсценізацією уривка із поеми «Любов і лад», де ролі головних героїнь виконали Олена Фуц (княгиня Ольга) та Ірина Артемишин (Малуша).

Організатори виховного заходу врахували і те, що Олесеві Васильовичу доводилося неодноразово давати інтерв’ю в різних газетах, журналах. Тому усі присутні в залі мали можливість через інсценізацію Володимира Омеляша та Ірини Думич послухати його відповіді кореспонденту газети «Літературна Україна» у 2011 р. як гостя рубрики «Секрети творчості».

Остання сторінка усного журналу «Сокровенні порухи душі» представлена ліричними творами О. Лупія. Деякі з них покладені на музику О. Білашем і звучать у виконаннях Д. Гнатюка, А. Мокренка, В. Женченка та інших  співаків, а на позакласному заході вони звучали у виконанні учнів Новокам'янської школи, яких підготували  вчителі Володимир Сташко та Ганна Шарко.

Олесь Лупій має своє місце в українській літературі, яке він чесно заслужив своїм талантом, своєю багаторічною нелегкою творчою працею.

Усний журнал «Три брати, три долі» ознайомив гостей із прекрасною історією села й талановитими його вихідцями. Дав можливість односельчанам глибше збагнути талант, працелюбність і той внесок у духовну скарбницю української історії й культури наших земляків, яким завжди буде гордитися не одне покоління новокам'янців.

Cвітлана Оліярник, заступник директора з вих. роботи Новокам'янської ЗОШ І-ІІІ ст.