Головна Герої Не стало ще двох справжніх патріотів України

Не стало ще двох справжніх патріотів України

128
0

Україна знову несе непоправні втрати – гинуть наші військові: строковики, мобілізовані, добровольці, спецпризначенці… Молоді чоловіки, на яких вдома чекають батьки, наречені, дружини, діти… Наші втрати у війні на сході України – це не статистика, це окремі долі, життя, всесвіти. І кожен має ім’я та власну історію.

23-річний мешканець села Потелича Василь Богуш продовжив жовківський список жертв українсько-російської війни на східних теренах країни.

Плин життя прикордонного села на західному краєчку української землі майже всуціль був пов’язаний з трагічною новиною – воно теж відчуло подих війни з північним агресором. Потеличани оплакували та з усіма військовими почестями ховали молодого воїна Василя Богуша, учасника антитерористичної операції на сході України. У державних установах, на вулицях, на площі, у серцях багатьох його жителів царювали жалоба, скорбота, смуток.

Наш мужній земляк загинув 22 листопада у зоні проведення АТО, на передовій. Саме тут останніми місяцями від куль гинуть українські патріоти, які пішли боронити країну, відстоювати її цілісність. Серед тих, хто взяв до рук зброю, — Василь разом з братом Володимиром. 2 лютого він планував відсвяткувати своє 24-річчя. Але не судилося…

Він народився в простій багатодітній сім’ї, батьки Василька померли давно. Його виховала тітка Надія разом з братом та сестричками. У сім’ї шанували честь, порядність, принциповість, щирість, уміння тримати слово. Армійська служба, на яку його призвали, загартувала юнака. Туди, на схід країни, разом із іншими військовими вирушив нещодавно…

Усі, хто його знав, говорили, Василько був дуже добрим, спокійним і вдумливим хлопчиною. А ще був надійним, ніколи не підвів би нікого. Словом, на світі не стало ще однієї хорошої молодої людини, справжнього патріота України.

Прощалися з воїном-патріотом 27 листопада у його рідному селі. Тут священнослужителі молилися, місцевий хор виконав поминальну, люди безперестанно йшли та несли букети квітів, вінки. Провести Василька в останню путь прийшло багато його ровесників. Труну на руках військові несли через усе село, аж до центральної  площі і храму, далі на цвинтар. Нехай рідна потелицька земля буде Героєві – захиснику України пухом!

Пам’ять… Гірка пам’ять війни. Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Найвищою нагородою тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих – пам’ять.

Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка Василя Богуша спалахнула на небокраї вчинками патріота відданого своїй Батьківщині. Відійшов в неповні 24 за межу вічності, він залишив по собі добре слово, так і не доспівавши, не долюбивши… Вічна слава Герою!

*****************

Ще одного воїна Жовківщини, що захищав територіальну цілісність і незалежність нашої держави  на східних рубежах, Бог покликав до свого небесного легіону.

Минулої суботи велелюдно й з усіма почестями провели в останню путь наймолодшого загиблого воїна АТО, 20-річного Олега Кубру, який загинув біля Маріуполя. Боєць батальйону «Львів» відбув чотири ротації й запевнив батьків у час остатньої відпустки, що скоро повернеться. Та, на превеликий жаль, не судилося. Доля розпорядилася по-іншому. Повернувся у рідний дім у труні, щоб знайти вічний спочинок.

Чорною пташиною прилетіла трагічна звістка у Надичі. Від страшного пекучого болю здригнулося серце батька Богдана, матері Зоряни, старшого брата Богдана, котрий відслужив у зоні АТО і щасливо повернувся, сестри Олени, бабусі Віри, рідних, знайомих, друзів, сусідів  – усієї громади села. Добрий, щирий, справедливий, уважний – так про нього відгукуються односельці й ковтають сльози втрати і скорботи. Наш Олежик – так ніжно називали його у селі. «Це дитина – рушійна сила, – такими словами  згадує Олега Кубру сільський голова Надичів Ольга Драган. – Він завжди був першим у громадських справах, натхненником й організатором. У будь-яких питаннях усі знали, що Олежик вислухає і допоможе. Тому його смерть – велика втрата для нашого села. Не стало такої світлої й чистої молодої людини…».

Підтвердженням цих слів став велелюдний похорон. До оселі Героя у цей скорботний день поспішали і зовсім юні, і люди старшого покоління, щоб попрощатися з Олежиком, провести на вічний спочинок. Просторе сільське подвір’я не вмістило усіх бажаючих, тому багато людей зібралося на дорозі.  Оберемки білих живих квітів, багато вінків принесли односельці, побратими, рідні, друзі і просто пересічні громадяни, висловлюючи шану Героєві.

— Сьогодні в Україні – важкі і трагічні часи. Непрохана війна завітала на нашу землю і сіє біль і сльози в українських сім’ях та родинах, — з болем промовляв у прощальній проповіді настоятель церкви св. Миколи с. Гребінців о. Степан Кіндрат. – Цей зовсім молодий хлопець, якому ще жити і жити, повернувся до нас, щоб знайти спочинок на рідній землі. Нині ми хоронимо його як Героя, гордимося і пишаємося ним. Півтора року тому, коли йому було лише 19,  він добровольцем пішов на Схід – захищати рідну Україну, кожного з нас.

Велелюдна похоронна процесія на шляху до церкви ростягнулася на десятки метрів. Незважаючи на дощ, що безперестанку зрошував землю, люди мокли на церковному подвір’ї, бо у церкві всі не помістилися, і молилися за упокій душі новопредставленого Олега. Собор священиків Української Православної церкви — а це 15 священнослужителів — спільно відслужили заупокійну Літургію.

До глибини душі пройняло прощальне слово військового капелана о. Василя. Він закликав з розумінням ставитися до учасників АТО та сімей загиблих Героїв. Ми усі повинні бути духовно багатими, проявляти більше любові та милосердя один до одного. Цього нас ніхто з-за кордону не вчитиме, а самим треба бути добрішими і щирішими.

Заступник голови Львівської ОДА  Андрій Корнат, голова Жовківської РДА Надія Щур, голова Жовківської районної ради Роман Горбань висловили співчуття родині полеглого Героя. 

Відтак, після прощання, остання путь пролягла на цвинтар – місце вічного спочинку. Тепер Олег молитиметься у небі. Благаймо, щоб Господь прийняв його душу у своє царство, а нас врятував від війни, щоб зберіг  і благословив нашу рідну Україну!

Зоряна Гумницька,

Євген Вегера,

Уляна Лащівська.