Головна Листи Українська мова в Україні — теорема чи аксіома?

Українська мова в Україні — теорема чи аксіома?

116
0

Людина, котра не володіє мовою народу,

на землі якого живе, є або гість, або окупант, або ж раб цього окупанта.

(У світі мудрих думок)

Зі шкільних років пам’ятаємо, як на уроках геометрії доводили, що сума кутів трикутника дорівнює 1800. Отож, знаємо, що теорему на довіру не приймають — вона вимагає конкретних, незаперечних доказів. І, навпаки, аксіома — це стійке поняття, що не підлягає сумніву.

Вже багато років точаться гарячі дискусії щодо заперечення чи утвердження української мови в Україні. Схоже на те, що це є лише теорема, яку довго й нудно доводить нам поганенький учень, стоячи біля класної дошки, чи то пак! державної трибуни.

Чи довго ще товктимемо воду в ступі? Чи не досить нам тієї аксіоми, що дає Конституція? Ми живемо в Україні і зобов’язані знати державну мову. Невже так важко це усвідомити? Навіщо ці суперечки? Панове — товариші, немає сенсу тягнути здохлого кота за хвіст — він уже не оживе. Повертатися до старого не будемо — адже ми європейська держава. Чи ж личить нам кожух з убитого ведмедя та постоли?

На 23-му році незалежності багато державних службовців та народних депутатів ще не вивчили української мови і продовжують спокійно сидіти на своїх посадових стільцях. Чому не працює Закон і Конституція? Чому Президент не вживає категоричних заходів? Якщо наша свідомість не може керуватися розумом, то повинна керуватися силою. Наш Гарант, народний Президент, повинен вирішити це питання так, як батько, що утихомирює неслухняних дітей: “Досить! Припиніть чвари!..”. Скажете, не демократично… Та чи ж доросли ми до тієї демократії, якщо кожен прагне повернути воза до свого двору?

Фактично, проблеми української мови не існує — є лише зацікавлені окремі людці, які каламутять воду, щоразу знаходячи привід для того, щоб здійняти галас про утиск російської мови, а відтак, накручувати людей, збивати їх із прямої дороги на роздоріжжя. Багато років це питання мусують на шпальтах газет, на радіо, на телебаченні, сіючи сум’яття в душах людей. Це вже стало ідеєю-фікс, якою старанно капають на мозок народу, і вже навіть стійкі у своїх переконаннях, починають сумніватися: “Якою ж повинна бути мова в Україні?” Мимоволі закрадатиметься думка: “А що це нам так настійливо нав’язують? А, може, ми й не українці зовсім, а азіати, монголи?”.

Статус, значення та місце будь-якої мови витікає з її суспільно-історичного розвитку. Мова України зазнала понівечення в епоху панування російської та польської імперій. Заледве живою вирвалася із їхніх кількасотлітніх лабет і здивувала світ своєю напрочуд мелодійною евфонією. Над збереженням та відродженням українського слова працювала ціла плеяда видатних діячів науки та літератури, серед яких І. Франко, Т. Шевченко, Леся Українка, Б. Грінченко, І. Огієнко…

Звернімо свій погляд на те, що довкола нас: дерево, що живиться соками землі, віддаровує їй своїми плодами. Нас також напуває і годує ця земля, та ми, немов невдячні, розбещені діти, глузуємо з неї, знущаємось, плюємо у її чисту, джерельну криницю, кажемо: “Мачуха краща, миліша…”.

Господи, просвіти ж нерозумних дітей своїх!..

Оляна Дуб, м. Дубляни.