Головна Поезія Поезія Юлії Проц

Поезія Юлії Проц

634
0

Весь вересень у серці лежав сніг,

Ревли вітри і грюкали морози.

Ти знаєш, важко заховатися від всіх,

І тяжко стримувать у горлі сльози.

Бува, ідеш, самотньо навкруги,

Лиш вересень шепоче листям клена…

А в тебе в серці випали сніги,

І ти плетешся жовта чи зелена.

Чи біла, наче в хаті та стіна,

Що стала вірним другом у морози.

Їх є чотири. Ти – стоїш одна.

Стоїш, а на душі  заграли грози.

Через річку проклали моста,

Я стою на краю, в серцевині.

Піді мною – густа глибина,

Наді мною – ключі журавлині.

Один крок – упаду – і на дно,

І засмокчуть водневі простори.

Що було, не було – все одно,

Бо заглохли серцеві мотори.

Там піском затягне в глибину,

І застигне мій погляд навічно.

Я без тебе тихенько засну,

Не біда! Що без тебе – то звично.

Наді мною заграють зірки,

І купатимуть верби листочки.

І щороку у цвіті весни

Попливуть по воді пелюсточки.

І, як завжди, почнеться доба:

Встане сонце, літатимуть пташки.

Восени буде лити гроза

І засохнуть у полі ромашки.

Я стою на краю, в висоті.

На весь світ би кричала щосили!

Ось так сталося раптом в житті,

Що кохання мене покосило.

Юлія ПРОЦ.