Головна Проблема Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови

82
0

Рідна мова — це невід’ємна частина рідного краю. Це душа народу. Звуки рідної мови чує й сприймає дитина ще з колисковою, яку співає їй мати, і супроводжує мова впродовж усього життя. Ніжна й співуча, вона звучить у серці кожного з нас. Скільки поневірянь довелося їй витримати! Закривали школи з українською мовою навчання, її було практично витіснено з галузі науки і техніки, вищих і середніх навчальних закладів, з багатьох державних установ. Доволі довго українську мову вважали «непрестижною». Багато українців відмовлялося від рідної мови, а забути її — це все одно, що забути рідну матір, яка виростила й викохала тебе.

21 лютого всі народи відзначають Міжнародний день рідної мови, який проголошено Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року для сприяння мовній і культурній різноманітності. В Україні цей день відзначається з 2002-го. Це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

До речі, історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971-му, східна частина Пакистану виокремилась у незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою. Ми – українці, не цінуємо свою мову. А її весь світ визнав однією з наймелодійніших.

А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів? Залишилось небагато, та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас заполонили і русизми, і американізми. Ми намагаємося вживати нові модні словечка, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими.

Велика проблема українців — суржик. Суржиком називаємо суміш двох мов, це мішанина української й російської. Чого варті такі слова, як “дєньгі”, “січас”, “підьом”, “нє”, “как діла”? Ми купуємо “пічення”, “кохве”, “канфєти”, взуваємося в “ботінки”, хвастаємся новим “світером”, який так нам “ідьот”, йдемо лікуватися “у больницю” й купуємо в аптеці “лікарства”, отримуємо “замічанія” і при цьому не “замічаємо”, наскільки за-смічуємо свою мову. Суржик шкодить не тільки українській мові, це вияв неповаги й до російської мови.

Здебільшого так розмовляють жителі східних та центральних областей, найменше таких на Західній Україні. Селяни, переїжджаючи із села у великі міста, намагаються пристосуватися до російськомовних городян, перекривляючи українську й поєднуючи з російською. Й тому виходить каламбур.

Окрім того, приблизно третина школярів також спілкується суржиком. Колись цю бідність мови відновлювали читання художньої літератури. Чи можуть вони сьогодні розмовляти чистою літературною, коли батьки балакають ламаною. А через надмірну комп’юте-ризацію молодь ще й глибоко безграмотна. Не треба запам'ято-вувати інформацію і вчити правила, адже завжди можна відкрити потрібну сторінку в інтернеті, комп’ютер краще знає й правильніше.

Усі ми знаємо, що мовне питання в Україні сьогодні стоїть надзвичайно гостро. Українську мову проголошено державною, але за 25 років незалежності влада не спромоглася забезпечити їй відповідний статус. У державних установах документація ведеться переважно українською, проте службовці далеко не завжди говорять нею, не кажучи вже про бізнесменів, військовиків, спортсменів, працівників багатьох інших сфер. Українське суспільство поділене на україномовне і російськомовне.

А з чим це пов’язано? Важливим елементом громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси і відображає їх,  є засоби масової інформації. Вплив їх дуже великий на громадську свідомість. Мова телебачення — складова державної політики.

Якою мовою спілкується телепростір? Якою мовою засоби масової інформації звертаються до глядачів? Найбільшу популярність серед постійних глядачів мають канали "Інтер", "1+1", "Україна". За ними йдуть місцеві канали – 24.

На найпопулярнішому телеканалі "Інтер" третина годин трансляції припадає на україномовні передачі. На "1 + 1" україн-ська мова звучить приблизно 50 % усього ефірного часу, а в неділю кількість україномовних програм ще менша, тобто, все-таки це нав’язування російської мови. Щодо національного телеканалу УТ-1, то тут ситуація набагато краща: близько 96% ефірного часу зайнято українською мовою. Тільки російські художні фільми й мультфільми транслюють без перекладу.

Заглянемо глибше у телевізійні програми. Деякі з них важко віднести до україно- чи російськомовних програм. Це зазвичай музичні програми та ток-шоу. У музичних програмах, скажімо, ведучі говорять українською мовою, але більшість пісень лунає російською, інколи — англійською. Для української пісні практично немає місця. Така ситуація, наприклад, на "Караоке на майдані". Те ж можна сказати й про всілякі ток-шоу. Найчастіше гості цих телепередач (політики, зірки шоу-бізнесу чи звичайні люди) розмовляють російською мовою попри те, що ведучі звертаються українською ("Я так думаю", "Стосується кожного"). Буває й так, що ведучі переходять на мову гостя — російську ("Сніданок з 1+1"). Хоча, як це недивно, є й інші ситуації: ведучий звертається російською мовою, а гості відповідають українською.

До того ж з’явилася тенденція до транслювання програм, у яких один ведучий говорить українською, другий — російською.  Глядачі по-різному ставляться до цих експериментів. У такий спосіб керівництво каналу як з україномовною, так і з російськомовною частиною аудиторії заграє. Однак українські телеканали повинні додержуватися єдиної мовної політики, спрямованої на утвердження державної мови.

Виникає запитання: як український народ може розмовляти чистою, літературною українською мовою, коли у телепросторі практично постійно звучить російська? Хто ж має сприяти, розвивати, наголошувати на вживанні та спілкуванні рідною мовою?…

Попри усі мовні проблеми, із певністю треба сказати, що найціннішим у нашому житті є рідна мати, рідна земля та рідна мова. У рідному слові — початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

Зоряна МИКИТЮК.