Головна Політика Ти залишишся назавжди у нашому серці – похоронили Героя України Анатолія Жаловага

Ти залишишся назавжди у нашому серці – похоронили Героя України Анатолія Жаловага

2663
0

Минулими вихідними уся Україна була у скорботі. У ці дні було приспущено державні прапори на будовах і спорудах органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємствах. Відмінено концертно-розважальні заходи, спортивні змагання. В усіх церквах відправлялися панахиди за загиблими на Майдані.

Четвер, 20 лютого, увійде в історію як кривавий день. За наказом влади від снайперських куль у центрі столиці обірвалося життя майже сотні активістів (різні джерела оприлюднюють різні цифри). Їх назвали Небесною Сотнею. Наймолодшому було лише 17 років, єдина у сім’ї дитина, найстаршому – 73. Беззахисних людей, які виявили активну громадську позицію, безкровно розстріляли. Майдан, серце Києва, потопили у крові, крові патріотів. Навіть ті, що рятували побратимів, забирали убитих, як велить християнський обов’язок, — потрапляли під смертельні кулі.

Після кривавих четвергових подій Україна пише нову історію, оплачену дуже дорогою ціною – сльозами і кров’ю. Три дні українці прощалися із своїми героями, справжніми патріотами, які кардинально вплинули на процес державотворення.

Одну за одною підносили труни із убитими до сцени на Майдані Незалежності під мелодію пісні «Гей, пливе кача» у виконанні Піккардійської  Терції. Сліз не стримували навіть чоловіки. Усі спільно молилися за упокій душ померлих і проводжали їх під вигуки «Герої не вмирають!», «Героям слава!».

За кожним жорстоко убитим героєм — трагедії родин, сльози матерів, дружин, залишені діти, покинуті мрії і нездійснені плани. Біль втрати ще довго ятритиме сімейні рани. Україна завжди пам’ятатиме цю трагічну криваву подію, яка сколихнула кожен регіон нашої держави. Найбільше героїв у боротьбі за своє майбутнє із всеозброєними спецпризначенцями полягло із Львівщини – 14 чоловік.

Страшна звістка про загибель на Майдані Незалежності земляка Анатолія Жаловаги прилетіла у Дубляни. 33-річний чоловік поїхав у столицю відстояти правду, моральні принципи та європейські цінності, а повернувся додому у труні. Загинув у мирний час від вціленої у голову снайперської кулі. Анатолій любив Україну і віддав найдорожче – життя – за її майбутнє, за майбутнє кожного із нас. Тому його ім’я навічно увійде в історію нашої держави.

Чисельна громадськість міста Дублян і ближніх сіл, депутатські корпуси Жовківської районної, Дублянської міської рад, керівники органів місцевого самоврядування Жовківщини, викладацько-студентський склад Львівського державного аграрного університету зібрались біля міської ради Дублян, щоб провести в останню путь героя України Анатолія Жаловагу. Такого велелюдного зібрання не пам’ятаємо, навіть не беремось назвати цифру, щоб не помилитись. Але головне те, що свідомі люди, серед них багато тих, які не знали Анатолія, прийшли попрощатись із молодим хлопцем, висловити співчуття рідним і подякувати за нинішні зміни, за усунення злочинної влади. Учасники жалобної церемонії — із великими вінками, живими квітами, лампадками. У скорботі – діти і люди досить старшого віку.

При вході у міську раду портрет покійного Анатолія, обрамлений чорною стрічкою. Молодий, усміхнений, сповнений сил та енергії жити і творити… Та, на превеликий жаль, не судилося. Життя обірвалося у ранньому віці від снайперської кулі. Не зреалізовано чимало планів і задумів, але відстояно головне бажання – бачити Україну іншою…

Майже годину очікували траурну колону, яка вийшла із дому і під звуки церковного дзвону прямувала до стін міської ради. Домовину із тілом героя Анатолія Жаловаги, вкриту жовто-синім прапором, зустріли виконанням Державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Спочатку церемонію прощання планували провести у залі міської ради, але через дуже чисельну присутність людей це було зроблено надворі. Представники духовенства на чолі із владикою Макарієм відслужили панахиду за упокій душі загиблого Анатолія. Священнослужителі читали повчальні слова Євангелія, висловлювали прощальні промови, а люди безперервним потоком підходили до домовини і прощалися із героєм Небесної Сотні. Віддати шану героєві прибув міський голова Львова А.Садовий. Сліз не стримували навіть мужчини. За що? Чому так скоро? Хто відповість за його смерть? У цей день плакала і природа за своїми синами, небо поливало весь час дощиком – усе навколо було у смутку і жалобі. А найбільше горе і щемкий біль втрати для рідних Анатолія – матері, батька, дідуся, бабусі, брата зі сім’єю, друзів та знайомих, колишніх однокласників.

В останню дорогу героя із Дублян проводжали патріотичними висловами «Героям слава!», «Герої не вмирають». Герої, справді, не вмирають, бо їх імена залишаться назавжди у нашій пам’яті. Небесна Сотня золотими літерами навічно ввійде в історію Української держави. Вічна пам’ять героям України!

Владика Макарій (митрополит Львівський УАПЦ):

— Сьогодні ми зібралися, щоб спільно помолитися і провести в останню дорогу нашого земляка, який небайдужий до долі України. У поминальну суботу, коли у церквах молимось за своїх померлих рідних, нас привела сюди трагедія, яка об’єднала усіх. Тільки час може вилікувати патріотично, духовно і морально.

Перед нами лежить великий українець, свідомий. Бо несвідомі не пішли на Майдан, бо байдужі. Ті, що були на передовій, не рахувалися ні з чим і навіть віддали своє життя у мирний час.

Нині хоронимо не державного діяча, не політика, а парафіянина, християнина, який накритий стягом України. Він подарував своє життя Батьківщині. Нехай такі жертви будуть останні. Щоб ми приносили своїй державі інші подарунки. Галичани на все згідні, щоб краще життя було для наступних поколінь.

Дай, Боже, щоб наші молитви до милосердного Господа, наш патріотиз ніколи нас не зламали. Батьки мусять знайти силу, щоб пережити велику втрату і велику трагедію. Наше покоління, нова влада, щоб це врахували. Нехай допомагає нам усім милосердний Господь! Будемо молитися за героїв!

Отець Михайло, священик с. Малехова:

— Нині у Дублянах зібралося, може, до тисячі народу, щоб віддати свою шану, честь, поспівчувати батькам, родині, помолитися за душу покійного Анатолія, а тіло віддати землі, як і належиться. Сам ангел Божий співає йому колискову, вже смертельна рана його не болить. Але нині він промовляє: «Мамо дорогенька, серце за тобою щемить». Батьки дали життя з надією, що на смертній постелі син закриє очі, але не думали, що доведеться у мирний час хоронити дитину, свою надію на майбутнє.

Він пішов захищати Україну і загинув як герой. Завдяки йому й іншим українцям над Києвом розвіється чорний дим на 23-у році незалежності, нарешті над Україною засвітить сонце. І тільки з історії дізнаватимуться про ті буремні події, які пережив наш народ. А чи час вже радіти перемозі?

 Дорогі брати і сестри! Ні новопредставленого Анатолія, ні тих наших національних героїв, які віддали своє життя за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ, ніщо не зломить. Ми віддаємо їхні тіла землі, але духом вони будуть разом з нами. І та душа воскресне разом із воскреслим Господом. Ми маємо завжди пам’ятати гасло «Бог і Україна».

Молимо Бога, щоб більше не проливалася людська кров. Нехай завжди майорить синьо-жовтий стяг, щоб ми пам’ятали, якого ми роду-племені. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Василь Попович, міський голова м. Дубляни:

— Мені подзвонили наші мешканці, які були на Майдані, і сповістили про велику втрату. Снайперська куля вбила жителя Дублян.

Наступного дня, у п’ятницю, зібрали позачергову сесію міської ради з організації похорону Анатолія Жаловаги. Депутати і мешканці Дублян зорганізували збір коштів.

О першій годині ночі на Київській трасі дублянці, приблизно 600 чоловік, із запаленими лампадками зустрічали свого земляка, героя України.

Анатолій Жаловага мешкав у Дублянах, по вулиці Козацькій, 10. Закінчив Дублянську школу, навчався у Львівському інституті фізкультури, деякий час викладав на кафедрі фізкультури Львівського аграрного університету. Анатолія згадують як хорошого учня школи, вихованого і доброго хлопця, уважного і турботливого сина. Нашого героя Небесної Сотні поховали на міському цвинтарі, де вибрали батьки. Вічна пам’ять Анатолію, глибоке співчуття його рідним.

Галина Москалець, вчитель Анатолія:

— Як і для батьків, вчителям теж дуже важко хоронити своїх дітей. Коли ти приймаєш їх від батьків, бачиш такими життєрадісними, таких добрих, милих, дійсно ангелів у школі, і коли сьогодні мусиш розділити біль і горе із батьками — це дуже важко. Але єдине, чим розраджую себе, що в моїй пам’яті цей хлопець залишиться як дуже добрий, щирий, жвавий, патріот України, герой України. До кінця своїх днів я зможу пишатися, що я працювала з такою людиною, що вчила таку дитину. Я тільки прошу Бога: хай візьме Анатолія до царства небесного, а батькам допоможе пережити таке велике горе, Молимо, щоб в Україні було усе добре.

Вічна пам’ять і слава героям! Ми завжди пам’ятатимемо імена Небесної Сотні. Святим обов’язком для кожного з нас буде продовження розпочатої ними справи українського державотворення, за яку вони віддали своє життя. Ми повинні щоразу пам’ятати цю дорогу ціну, омиту кров’ю активістів, оплакану сльозами мільйонів, пронизану болем рідних. Тепер відповідальність лягає на плечі нинішніх представників влади і кожного громадянина України. Якщо не буде змін після такої трагедії нашого народу, то гріш ціна усім нам.

Уляна ГОЛОВЕНЬКО,

Зоряна ГУМНИЦЬКА.