Головна Соціальне життя Відродження села — у розвитку господарства

Відродження села — у розвитку господарства

20
0

Упродовж багатьох років у нашій державі існує проблема сільського господарства. Сьогодні звичайнісінький селянин-хлібороб не має ніякої підтримки з боку держави для ведення свого господарства та отримання від цього оптимальної вигоди. Іншими словами, праця господарника у селі — не цінується. Внаслідок цього село втрачає свою значимість як аграрно-сировинна база державної політики.

У часи радянського союзу та у перші роки незалежної України сільське господарство виконувало чи не головну роль у житті держави, функціонуванні економіки та харчової промисловості. Тодішня праця сільських людей вартувала прикладених до неї фізичних зусиль. Продукція селянина користувалась хорошим попитом на ринку та задовольняла як продавця матеріально, так і покупця своєю якістю. Важливе місце у житті селян посідали тодішні колгоспи. Колективні господарства давали змогу заробити копійчину, забезпечували роботою, продукцією та допомагали селу розвиватись. Та епоха була досить насиченою у процесах зміцнення ролі села, сільського господарства у його визначальній ролі в економіці країни.

Із розпадом союзу сільське господарство у незалежній Україні дещо змінило свої обриси. В умовах кризи економіка змінила свою полярність, де роль сільського господарства відійшла на задній план. Вже за перше десятиліття були розвалені майже всі колгоспи, а працюючі там селяни були змушені обживатися на власних латках землі, аби заробити собі на хліб, прогодувати сім’ю та утримувати господарку. Це був важкий перехідний етап.

Що стосується державної політики щодо селян, то вона ставала прохолоднішою до окремого господаря. Все більший влив Заходу на економіку України змінював і філософію ведення господарства. Воно просто почало занепадати. Державні процеси та інша полярність економіки спричинили розруху в сільському господарстві та залишили селянина один на один зі своїми клопотами та клаптиком землі.

Сьогодні селянин знаходиться у глухому куті, адже займатися власним невеличким сільським господарством в умовах економічної нестабільності та низьким доходом є зовсім нерентабельно, оскільки ціни на сільськогосподарську продукцію просто смішні, а витрати на її вирощування — космічні. Такий парадокс. І підтримка держави у заохоченні селянина працювати на землі — нульова. Деякі господарі, які мають стартовий капітал, намагаються ледьледь підтримувати свою господарку та отримувати з цього якийсь дохід. Та й нерідко працюють собі в збиток. А решта селян працюють на землі, аби дійсно прогодувати сім’ю.

Українське село занепадає разом із занепадом своєї господарки. Держава сьогодні лише частково допомагає великим і середнім фермерським господарствам, які за рахунок великих обсягів функціонують та отримують прибутки. Потік іноземних івестицій, які заманює в Україну наш багатий зельний фонд, монополізують ведення аграрного та фермерського господарства та змушуть селян віддавати свої паї в оренду й отримувати за них мізер. Внаслідок цього іноземці наживаються на наших землях та майже зовсім не збагачують вітчизняну економіку. Невеличкими поблажками для сільського населення є можливість працевлаштування, фермери надають роботу у своїх господарствах.

Кризу у сільському господарстві породиві занепад вітчизняної харчової промисловості державного зразка. Сьогодні як таких державних обєктів, які б змогли закупити продукт селянина та зробити з нього інших готовий товар майже немає. А ринок сільськогосподарської сировини взагалі диктує умови, несумісні з реальністю. До того ж, купівельна спроможність громадян сьогодні знизилась у рази. Що стосується цієї ситуації, хочу навести цікавий приклад ринку сільскогосподарської продукції у Польщі. Наприклад, поляки, які займаються сільським господарством, навіть дрібні аграрії чи фермери, свою продукцію реалізовують у магазини чи супермаркети свого регіону чи для переробки на держпідприємства. Таким чином підтримуть місцевий дрібний і середній бізнес, отримують вигоду та підтримують економіку держави загалом, не беручи до уваги той факт, що і держава надає дотації сільському господарству. Це доволі зручна та цікава практика, де усі працюють на вигідних для себе умовах.

Сучасне сільське госпосподарство України потребує термінового і, наголошую, раціонального реформування, як і система ринкових відносин “селянин-держава-споживач”. Люди масово покидають домівки у пошуках кращої долі за рубежем, не маючи ніякої нагоди заробити на рідній землі. Чинна влада обіцяє нам найближчим часом запустити аграрну реформу, до речі, перші ластівки вже полетіли: медична, освітня реформи… Побачимо, що готує нам держава цього разу. Оскільки перші реформи, як здається, є непереконливими та більше паперовими, аніж створені для реального життя простого народу.

Хочеться вірити у краще і дивитись оптимістично в майбутнє, що вже дуже швидко все зміниться, і село поверне собі свій статус годувальника, а ведення сільського господарства стане престижнішим, а не таким важким і “рабським”, як сьогодні. Важливу роль у цьому також відіграють засоби масової інформації, які пропагують сільське господарство та дають суттєві поради фермерам-початківцям та агрономам. Існують потужні інтернет-видання, сайти та форуми фермерів, агрономів, на яких діляться секретами господарювання та передають досвід іншим.

Сподіваємось, що українське село незабаром таки посяде гідну нішу в економіці країни, а держава всіляко цьому сприятиме і допомагатиме.

Віталій СЛУКА.