Головна Свято Дай нам, Боже, світла, правди, розуму і сили

Дай нам, Боже, світла, правди, розуму і сили

91
0

День Злуки. 95-та річниця з дня проголошення цього історичного Акту для українського народу назавше залишить болючий кривавий слід у його історії. Події на Грушевського у Києві принесли перші невинні жертви.

Тож віче на центральній площі Жовкви, цього зимового дня не мало святкового спрямування. Позиція тих, хто виступав, змушувала замислитись, подумки поринути у Київ, видчути оцю напругу екскалації та стан євромайданівців, тривогу, в якій перебуває українське суспільство вже тривалий час. Люди, а їх було чимало, зі сумом, подекуди зі сльозами в очах та з увагою слухали виступи, сподіваючись почути хоч якусь вістку позитивного вирішення акту громадянської непокори. Розпочав та провадив віче з нагоди Дня Соборності та подій у Києві керівник відділу культури та туризму Жовківської РДА Степан Кунинець.

А далі звучали спільні молитви «Отче наш» і «Богородице Діво», до яких запросили священиків місцевих парафій о. Михайло (церква св. Йосафата), о. Петро (церква Праведного Лазаря), о. Василь (церква Пресвятої Трійці), о. Артемій (церква Пресвятого Ісусового Серця). Спільне молитовне промовлення, і навіть у цьому надзвичайно важливому зібранні — без о. Степана (церква св. ап. Петра і Павла). У день Злуки, у пам’ять про загиблих героїв…

Було зачитано звернення Блаженнішого Святослава до всіх людей доброї волі. Витяг із нього якнайкраще доводить поряд із архіважливістю соборності, де пошанування гідності кожної людини — найвища суспільна цінність, занепокоєння з приводу ескалації насильства у самому серці нашої держави — Києві: «…В ім’я збереження соборної України, в ім’я її майбутнього закликаю владу прислухатися до вимог свого народу, припинити говорити з ним мовою сили та використовувати репресивні механізми. Звертаюся до представників громадянського суспільства та всіх політичних діячів відмовитися від насильства та повернутися на шлях мирного спротиву. Не дозволимо, щоб емоції, навіть оправдані, затьмарили наш розум і позбавили нас самої можливості вступити в діалог!..».

Стривожену думку духовенства, присутнього на площі, за плечима якого стояла фігура Матері Божої, виголосив о. Петро Бранець: «Сьогодні усяка християнська душа, яка провадить життя тут, на землі, схвильована подіями, що відбуваються в Україні. Бо Господь терпів за нас, взявши гріхи наші на плечі, поніс на Голгофу. І ця Голгофа до нинішнього дня височіє над нашим народом.

Ми знаємо, що життя наше — це боротьба проти зла, і вона триває сьогодні. Дуже нам скорботно є. Ми, усі священнослужителі, взиваємо до покори, до розуміння. Питання: чому ці люди, які стоять вище нас, які керують нами, цього не розуміють?

Тут нині давати якісь рецепти, або з’ясовувати щось — важко. Людина стала служителем гріха, відвернулася від Бога. Ми не володіємо зброєю, ми хіба маємо хрест. Тому сьогодні ми творимо молитву і дякуємо Богу, що зібралися».

Не менш скорботно, проте виважено та впевнено звучали слова очільника Жовківської райради Тадея Швая. У своєму виступі він висловив позицію органів місцевого самоврядування підлеглої території: «Христос Рождається! Ми сьогодні зібралися, щоб відзначити 95-ту річницю з Дня Злуки. 22 січня 1919 року сповнилась воля багатьох українців, які хотіли об’єднатися в єдину держиву. Через багато років врешті відбулось об’єднання. Це сталося на Софіївській площі в Києві.

Безумовно, історія знову нагадує ті дні, які сьогодні в Києві. Хочу сказати вам, що Україна сильна, це показово підтвержено на Майдані. Де люди з Донецька, зі Львова, з Півдня, з усієї України — єдині. Ми єдиний український народ. Це підтвердив початок 90-х років, коли в живому ланцюзі з’єднався Львів з Києвом, потім символічно єднався лівий берег Дніпра з правим в Києві. Це поєднання — підтвердження того, що ми єдиний український народ. Народ, який хоче жити у вільній, єдиній, європейській, заможній державі. Головне його багатство — це люди, які проживають на щедрій родючій землі. І ми маємо бути великою єдиною європейською державою.

Саме за це стоять вже більше двох місяців люди на Майдані. Вони хочуть одного — бути вільними, жити у великій європейській родині. Щоб суди були справедливі, чесні; вони хочуть, щоб їх почула влада, яку вони обирали. Вона має дослухатись до свого народу. На жаль, так не відбувається.

Сьогодні наше святкування мало б бути іншим: ми мали б святкувати в Народному домі весело, з піснями, але ми не можемо собі цього дозволити, тому що сьогодні ллється кров, ллється кров на Майдані, і є перші жертви. Це велика біда. І хтось має відповісти за ті жертви. Ми їдемо в Київ, жовків’яни, мешканці району. Позиція районної ради і всього депутатського корпусу єдина — ніякого кровопролиття, не вступати в сутички, мирно відстоювати свої права та свободи. Нас не хочуть чути, але, я думаю, вони нас почують. Чому вони нас почують? Тому що ми почали наше віче з молитви. У Києві теж кожне віче розпочинається з молитви. З нами Господь Бог, і за нами правда і віра, ми переможемо. Маємо бути єдиною жовківською громадою. Будьмо єдиною українською громадою. Будьмо єдиною Україною, яка в єдиному пориві хоче одного: жити в вільній європейській незалежній державі. І бути єдиним великим європейським народом. Я вірю, що так буде. Я вірю, що Господь Бог дасть розум тим чиновникам, які мають зупинити це кровопролиття, мають почути вимоги українського народу. І виконати усе, згідно з Конституцією. Народ є єдиним джерелом влади  в Україні. Я вірю: все буде добре, бо з нами Бог. Слава вам і Слава Україні!».

Мер міста Петро Вихопень звернувся до міської громади: «Шановні брати і сестри. Сьогоднішня ваша присутність тут, на площі, є свідченням того, що ми всі щиро співпереживаємо за ті події, які відбуваються в нашій державі. Я хочу подякувати за вашу присутність, за те, що ви побороли страх, прийшли і підтримуєте усіх нас.

95 років злуки — святковий день. Ми маєм сьогодні роздумувати над вчинком наших великих попередників. Їхніми задумами. Але ми сьогодні зі сумом святкуємо цей день. Я хотів би, користуючись нагодою, подякувати тим мешканцям міста, які впродовж 2 місяців підтримують Майдан усім, чим можуть і своєю присутністю. А таких є багато. Ми чуємо з повідомлень, що є жертви. Багато людей травмованих, покалічених. На щастя, інформації, що з нашими жителями сталася така біда, ми не маємо. І просимо в Бога, щоби і не було таких повідомлень.

Я закликаю сьогодні шановну громаду зберігати спокій, і не піддаватися на ніякі провокації. Є велике прохання, якщо хтось у місті чи деінде закликає до незаконних дій, то повідомляйте чи міську раду, чи районну. І оперативно прийматимуться ті чи інші рішення.

Складний сьогодні час, але ми, християни, будемо дотримуватися науки Божої і вірити в перемогу. Не боятися і вірити, що люди, які вийшли за правду, — переможуть. І ми разом з ними».

Повною протилежністю відзначалися виступи першого заступника голови РДА Тараса Перейми та активіста, голови УДЮС та МК Андрія Умрихіна. Перший зупинився на святі Соборності, і в цьому контексті підкреслення того, що Україна є і має бути єдиною, нероздільною, і ми повинні зробити все, щоб вона кріпла і процвітала, було актуальним та правильним. Утім жодним словом про події в Києві високопосадовець не обмовився. Не важко здогадатися чому. Натомість інший промовець, неодноразовий учасник Євромайдану, мав що розповісти учасникам зібрання. Окремі повідомлення шокували та ще раз переконували про підступність та брехливість влади та силовиків.

Найтривалішою та найемоційнішою відзначалася промова заступника голови райради Богдана Юрдиги. Сміливі твердження та висновки брали за живе: «Христос Рождається. Всечесні отці, дорога громадо. Дорогі брати і сестри українці!

Буквально декілька днів ми усі зі щемом у серці спостерігаємо за тим, що відбувається в самому серці України. Спостерігаємо за тим, як дві сили намагаються довести свою правду. З однієї сторони є народ, який боїться бути не почутим, з другої сторони — «Беркут», що сьогодні перетворився в особисту охорону Януковича.

Сьогоднішній день, день великого свята українського народу, день 95-ї річниці Злуки, розпочався з повідомлень про трагічну загибель від вогнепальної зброї 2 наших з вами побратимів, які разом з нами стояли на майдані. Які разом з нами відстоювали права українського народу, які разом з нами відстоювали свободу українського народу. Це не була просто трагедія, це були кулі, це вогнепальна зброя. Це був злочин не тільки проти двох людей, це був злочин проти усіх вас з нами. Це непросто були вистріли, це були точні вистріли: вистріл в голову і вистріл в серце. Це попередження для нас з вами, попередження, якщо ми будемо мовчати і мовчки дивитися, як там українці відстоюють не тільки себе і нас з вами, то завтра прийдуть за нами, і завтра така куля буде готова для кожного з нас.

Тому це попередження ми повинні прийняти з усією серйозністю.

Друге, що ми повинні зрозуміти: ми, українці, вийшли на мирні акції протесту. Ми вийшли не для того, щоби вогнепальною зброєю, холодною зброєю чи взагалі будь-якою зброєю захопити владу. Ми вийшли на мирні акції протесту, захистити майбутнє своїх дітей, вас з нами, для того, щоб зберегти наші свободи. На жаль, майже два місяці минуло, нас не чують. Мало того, що нас не чують, нас ще хочуть загнати в ярмо. Приймаючи такі закони, коли необережне слово, може трактуватися, як екстремізм, коли кожна думка, яка не співпадає з офіційною, може загрожувати кримінальною відповідальністю. Це зроблено не просто так, це зроблено для того, щоб викорінити ваш з нами дух. Зроблено для того, щоб ми боялися. Але пам’ятаєте, Папа Римський говорив, що є ще 11-та заповідь — не бійся. І ми не повинні боятися. Ми повинні зрозуміти, що сила в нашій єдності. Владі, яка підняла руку на людей, на мирних протестувальників, хочу нагадати слова з Євангелії, сказані Ісусом: «Хто меча підніме, той і від меча загине». І влада, коли робить ті речі, повинна задуматись: не над своїм добробутом, не тільки над своєю безпекою чи над мільярдами, які лежать у кишенях чи у валізах, повинна задуматись над завтрашнім днем.

У цьому році ми будемо відзначати 200-річчя від дня народження Шевченка. Ще в позаминулому столітті були написані ним пророчі слова, які стосуються якраз того часу, і того, що відбувається зараз. Хочу зачитати. У свой поезії «І мертвим, і живим, і ненародженим», тобто у своєму посланні до нас з вами, Шевченко писав:

Схаменіться, будьте люди,

Бо лихо Вам буде —

Розкуються незабаром заковані люди,

Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори, і потече

Сторіками кров у синє море дітей Ваших.

І не буде кому помагати,

Одцурається брат брата і дитини — мати,

І дим хмарою заступить сонце перед вами.

І навіки проклинете своїми синами.

Це слова застереження для них, сьогодні ми повинні зробити все для того, щоби матері, брати, сестри, діти тих беркутівців, які безжально б’ють своїх співвітчизників, нагадали їм ці слова Шевченка.

Що ми повинні зараз зробити:

пам’ятаймо, що ми акція мирна, мирний ми народ. По-друге, нам треба зрозуміти, що треба зробити для того, щоб себе захистити. Бо ті, хто називають себе правоохоронцями, нас з вами не захистять. Тому вже сьогодні звертаюся до кожного з вас: по-перше, вступайте у Всеукраїнське об’єднання «Майдан», кожен українець, який стане членом цього об’єднання, буде та сама куля, але куля мирна. Вступати можна, звертаючись чи в районну раду, чи в офіс «Свободи», чи іншої політичної сили. По-друге, по усій Україні формується самооборона. Є самооборона в Києві, але ми вже дожили до того, що маємо зробити самооборону тут, в себе. Так само, чоловіки — хто чує в собі силу і дух бути в самообороні — звертайтеся. Коли вони спробують прийти до нас, то окрім нас самих — ніхто не захистить нашу землю.

Сьогодні в нас, на Жовківщині, є ще регіонали, ще є ті, які не вийшли з партії. Ви їх всі знаєте особисто, багато хто з них є вашими сусідами. Маєте зробити все для того, щоб вони відчули, що вони небажані на Жовківщині. У них є вибір, адже вони мали 2 місяці, щоб зрозуміти, кому вони служать. Мені здається, якщо вони до цього часу ще не зрозуміли — то гріш їм ціна.

Сьогоднішній день розпочався з трагічної новини, тому я пропоную на нашому віче вшанувати пам’ять тих загиблих — хвилиною мовчання».

Завершилось віче хвилиною мовчання у пам’ять загиблих на Майдані та гімном «Боже великий, єдиний».

Дай нам, Боже, світла, правди, розуму, сили вистояти у важку годину і стріти звитягу. Щоб недаремні були старання, щоб недарма пролилась кров.

Зоряна ГУМНИЦЬКА,

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.