Головна Свято Село моє рідне, у тихім розмаї…

Село моє рідне, у тихім розмаї…

76
0

Традиційно, урочисто та піднесено, майже в кожному селі мальовничого Розточчя влітку або на початку осені, коли уже зібрано багатий врожай, відзначають господарники Свято села. Таке дійство відбувалося і в Надичах.

Якщо запитати будь-яку людину: «Чи любить вона свій рідний край?», то у відповідь почуєш: «Так, звісно!». Любов до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці. Батьківський дім, рідний край, Вітчизна, Батьківщина – слова, якими ми визначаємо місця свого народження, шматочок планети Земля, де проживаємо зі своєю родиною. Саме таким малесеньким шматочком для шести поколінь надичівців є їх рідна земля.

Так, 570 років – це довгий вік. Кожне покоління народжувалося, жило, творило в мальовничому куточку України. Надичі – прекрасні в будь-яку пору року. Навесні усе зеленіє і квітне, усе прокидається від довгого зимового сну й радіє новому життю. Влітку, під променем сонця, повітря наповнюється ароматом духмяних степових трав, а навколо кружляє тополиний пух. Восени всі вулиці наповнюються золотом дерев. Ну, а взимку все вкривають гори срібла. Всю цю красу не проміняти ні за які багатства світу…

Мій рідний край, моє село!

Моя маленька Батьківщина! – такими віршованими рядками розпочалося святкове дійство надичівців, приурочене знаменній даті. Саме в цей день з’їжджалися до свого рідного куточка люди, які тут народилися, виросли, де відчули справжню материнську ласку та турботу, цінні поради батька. У цей день село, як завжди, радо зустрічало гостей.

Як годиться, за давнім українським звичаєм, кожна добра справа чи звершення благословляється. Отож, о. Роман, який служить на парафії не один рік (доречно, що скоро сповниться десятиліття побудови нового храму у селі), молиться за його жителів та Україну, відслужив подячний Молебень. Вшанували  мешканці хвилиною мовчання і тих, хто віддав своє життя за волю України, та поклали квіти як до пам’ятника жертв Другої світової війни, так і до могили новітнього Героя – Олега Кубри.

Із вітальним словом та підтримкою до надичівців звернулися голова Жовківської РДА Надія Щур, голова Жовківської районної ради Роман Горбань, представник європейської юридичної компанії Світ-лана Гончарук, виконавчий директор заводу Steko Андрій Федорович, депутат Жовківської районної ради Роман Хом’як, краєзнавець Богдан Савчук, війт села Ольга Драган та інші.

Труд працівників сільської місцевості воістину невтомний. Їх недоспані світанки та довгі вечори, натруджені мозолясті руки дарують найсвятіше — хліб. Надичівці знають ціну праці, а ще вони творчі, веселі, завзяті.

Як і на кожних уродинах, подяки та грамоти одержали ті, котрі найбільше вкладають сил та праці в добробут села. Це голова Надичівської сільської ради Ольга Драган, секретар цієї ж ради Надія Дацко, депутат – Надія Калиняк.

Варто згадати і тих, без чиєї підтримки не відбулося б забавляння. Завод Steko, хлібопекарня, агромагазин, магазини «Продукти»,  «Ласун», фермер Ігор Гнатко (с. Звертів),  депутат Жовківської районної ради Роман Хом’як і самі надичівці.

Доповнила уродини святкова концертна програма за участі Ольги Мороз, Миколи Стахури, Зоряни Вихопень, Марти Юрків, творчого колективу с. Стронятина, церковного хору с. Сулимова, троїстих музик зі Львова. А народні умільці-надичівці порадували усіх смаколиками та майстер-класами.

Маленька крапелька величної держави –

Моє село, багато є таких,

Зазнало лиха, бідувань і слави,

Воно живе і вічно буде жить!

Зоряна ГУМНИЦЬКА.