Головна Особистості Дороги, що ведуть до людей

Дороги, що ведуть до людей

35
0

Саме такими і в дощ, і в хуртовину, і в дні палючого сонця спішить до мешканців Старої Скваряви їхня листоноша – Марія. ЇЇ праця – особлива. Бо для багатьох пенсіонерів похилого віку вона є справжнім посередником між самотністю і світом. Адже з нетерпінням чекають її вони не лише тому, що кожного місяця принесе копійчану пенсію, а радше, аби погомоніти. «Сядь, посидь, розкажи щось…», — найчастіше чує від стареньких. А вони в цей час ще й тримають її за руку, й відпускати не поспішають.

Марію Козакевич люблять за привітну усмішку і лагідний погляд, поважають за завзяття. І хоча листоношею тут всього три роки, та встигла завоювати в односельчан повагу й довіру. Почасти люди діляться з нею найсокровеннішим. А вона вислухає, поспівчуває, порадить, якщо зможе. Та й залишить чужу таємницю у собі назавжди. Не часто таку співрозмовницю стрінеш!

Що несе у поштарській сумці вагою майже 10 кг листоноша? Там, окрім періодики, рекомендованих та судових листів, платіжок на оплату за газ, сміття та телефон, ще й краму всякого, так званої «першої необхідності»: мило порошок, туалетний папір тощо. Так, не секрет, пошта займається торгівлею, аби вижити, відколи зросла вартість періодичних видань та істотно зменшилася предплата на газети і журнали.

Дала, щоправда, пошта листоношам по велосипеду, щоби сумки важкі їм було швидше й легше возити. Та Марії «пощастило» декілька разів із нього впасти. Спина не один день боліла. Тож більше «поштового транспорту» не використовує. А кожного понеділка, середи та п’ятниці поспішає вона до райцентру пішки на 8 годину ранку. Тоді з важкою сумкою – вже йде на маршрутку. А вдома ще й селом кілометрів зо шість щоразу долає. Тож за день набігає до десяти.

Після сумлінно виконаного обов’язку на жінку чекають вдома доньки, чоловік й немале господарство. І тут вона лад дає, бо така вже у неї невгамовна вдача.
Словом, уявити своє життя без листоноші мешканці Старої Скваряви не хочуть й не можуть. Вдячні Марії Козакевич та усім її добросовісним колегам-поштарям і ми, колектив часопису «Відродження», адже саме такі люди є тим необхідним ланцюжком зв’язку редакції газети з читачами. Саме завдяки їхній нелегкій та, на превеликий жаль, низькооплачуваній роботі, ми маємо можливість «розповісти» своїм читачам у селах останні новини району, події, зустрічі, цікаві історії тощо. Тому і Марії Петрівні, і всім листоношам бажаємо міцного здоров’я, витривалості, енергійності, завзяття, а, головне, бажання та вміння любити і поважати людей.

Надія Байбула.