Головна Особистості Кредо його життя — мистецтво

Кредо його життя — мистецтво

86
0

Володимира Івановича Орищака, директора Жовківської дитячої школи мистецтв, у культурно-мистецьких колах  знають як талановиту людину, вмілого достойного керівника, який серцем і душею зрісся з українським мистецтвом, творчістю, культурою. За роки своєї праці, а це більше як сорок років на посаді директора, самовідданою працею зробив чималий  внесок у справу виховання молодого покоління українців в національному дусі, відродження і популяризації традицій, обрядів, звичаїв української національної культури нашого народу.

— Володимире Івановичу, розкажіть, будь-ласка, про школу.

У травні цього року нашій школі виповнюється 55 років. За цей час у школі склались свої традиції, є вагомі досягнення учнів та педагогів.

Жовківська дитяча школа мистецтв заснована відповідно до наказу Міністерства культури УРСР від 04.04.1962 р. № 134 та рішення виконкому Львівської обласної ради від 14.04.1962 р., що стало визначною подією у культурному житті міста та району.

Відкриття школи сприяло професійному розвитку музичного, хорового, а з часом і об-разотворчого, вокального та хореографічного мистецтва. У вересні 1991 р. рішенням обласної ради Жовківську дитячу музичну школу було реорганізовано у Жовківську дитячу школу мистецтв, де навчають дітей усім трьом видам мистецтва.

Основним завданням навчально-виховного процесу у формуванні і розвитку національно-свідомої творчої особистості є відтворення і розвиток національно-культурних традицій, виховання дітей у дусі християнської моралі і духовності, приєднання до скарбниці світової музичної культури.

Школа є початковою ланкою професійної мистецької освіти, тому складовою мисте-цького навчання є гра на різних музичних інструментах, уміння співати, малювати, танцювати. Наше завдання — дати дітям загальну мистецьку освіту, прищепити любов до різних видів мистецтва, а найбільш обдарованих — підготувати до продовження професійної мистецької освіти.

Бо чи не в кожній дитині є дар – талант, однак треба його вчасно розгледіти і скерувати у відповідне русло,щоб не загубився, не розвіявся у бурхливому морі життя. Над цим творчо працюють викладачі школи.

Навчання у школі — 6 та 8-річне,  залежно від інструментів. Навчаються діти по 21-й спеціальності (фортепіано, скрипка, альт, віолончель, контрабас, домра, кобза, бандура, гітара, цимбали, сопілка, флейта, кларнет, саксофон, труба, баян, акордеон, сольний спів (академічний та естрадний), образотворче та хореографічне мистецтво).

На сьогоднішній день у школі навчається 465 учнів, із них більше половини доїжджають із навколишніх сіл.

Діти у школі, крім індивідуальних та групових занять з образотворчого мистецтва та хореографії, мають можливість відвідувати уроки й у художніх колективах (хор учнів молодших та старших класів, камерний оркестр, оркестр народних інструментів, ансамбль бандуристів, ансамбль скрипалів молодших класів, ансамбль сопілкарів, ансамбль гітаристів, ансамбль акордеоністів та інші), що згуртовує учнів.

Важливими є і музично-теоретичні дисципліни: сольфеджіо, музична література та історія образотворчого мистецтва, без чого немає професійного музиканта, художника.

Навчально-виховний процес забезпечує педагогічний колектив у складі 52 викладачів, з них 33 — колишні вихованці школи.

Серед наших вихованців: доцент Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, старші викладачі Київського та Дрогобицького державного музичного училища, артисти симфонічного оркестру обласної філармонії, оркестру музично-драматичного театру ім. М. Заньковецької, ціла плеяда викладачів музичних шкіл області та  за її межами.

Особливо ми пишаємося нашим вихованцем — композитором Романом Цисем.

Окрему сторінку в навчальному процесі школи займає участь учнів у різноманітних конкурсах: міжнародних, всеукраїнських, обласних, де показують високий виконавський рівень, як музиканти, так і художники.

Викладачі школи, крім своєї повсякденної роботи, — активні учасники художніх колективів районного Народного дому, це: народний жіночий вокальний ансамбль «Журавка», народна хорова капела «Розточчя», народна чоловіча хорова капела «Діброва», а також художніх колективів школи: камерний оркестр, ансамбль бандуристів, яких можна побачити і почути на концертах у Народному домі Жовкви,  Львова та області. Без участі школи не проходять жодні урочисті заходи.

Участь учнів у різноманітних конкурсах, художніх колективах — це активний пошук свого місця у трудовому житті, це засіб самовдосконалення, розкриття свого таланту, а згодом і його реалізація. І які б спеціальності не вибрали випускники нашої школи, мистецтво завжди буде супутником у їхньому житті.

— Володимире Івановичу,  розкажіть  коротко про себе.

Народився в колишньому  Дублянському районі Дрогобицької області (нині Самбір-ський район Львівської області), де і закінчив Дублянську СШ. Оскільки жив і виростав в оточенні співу (моя мама, сестри та брат дуже співочі, мама володіла високим і чистим сопрано, її виконання пісні «Стоїть гора високая» звучить мені часто),  про вибір професії питання і не стояло, я повинен був співати, тому що це  моє. Після закінчення середньої школи вступив у Дрогобицьке державне музичне училище на диригентсько-хоровий відділ. Навчання там  було для мене чимось надзвичайним,  я вперше почув і познайомився із хоровими обробками М. Леонтовича — майстра обробок українських народних пісень, які глибоко запали у мою душу і залишились там на все життя.

Ріс я серед мальовничої природи на При-карпатті, де протікають дві річки Бистриця і Черхавка, чув народні пісні, тому ближчих і рідніших місць для мене не існує. Бо ж наймиліше в світі місце – де народився, виріс, пізнав Бога, навчався в школі…

Після закінчення училища 3 роки служив в  армії (м. Бердичів, м. Львів, штаб ПрикВО). Демобілізувавшись, приїхав до  Нестерова, де директором і завучем музичної школи-семирічки були випускники Дрогобицького музичного училища, яких добре знав.

З перших днів роботи був активним учасником і солістом чоловічої хорової капели «Діброва» Жовківського лісгоспу, якою керував директор музичної школи О. Чмаль.

Вступив до Дрогобицького державного педагогічного інституту на музично-педагогічний факультет. Оскільки мій попередник, директор школи, у квітні 1976 р. перейшов на роботу до Львівської державної консер-ваторії ім. М. Лисенка, я виконував обов’язки директора школи і завуча одночасно, так тривало до 10 листопада 1976 р., тоді мене було призначено директором школи. На цій посаді працюю і по сьогоднішній день. Своїм основним завданням на цей час було завершення добудови школи, яка була успішно завершена і здана в експлуатацію у листопаді цього ж року. Добудова школи, а це концертний зал, музично-теоретичні класи та індивідуальні, службові кабінети, вимагала і відповідних змін у навчально-виховному процесі, а це збільшення контингенту учнів, відкриття нових спеціальностей, створення нових художніх колективів. Так було відкрито класи цимбал, гітари, саксофону, а також була здійсне-на мрія — створення шкільного симфонічного оркестру.

Перевівся із Дрогобицького педінституту до Львівської державної консерваторії, де і закінчив повний курс навчання на диригентсько-хоровому факультеті. Під час навчання у консерваторії моїми викладачами були М. М. Антків, Є. Д. Вахняк, А. Й. Кос-Анатольський. На одному курсі зі мною навчалася і разом закінчувала консерваторію Оксана Розумкевич, нині Народна артистка України Оксана Білозір.

З 1977 р. керував чоловічою хоровою капелою «Діброва» тодішнього лісгоспзагу, яка проіснувала до 1987 р.

У 1992 р. очолив керівництво хоровою капелою, яка була створена тодішнім заві-
дувачем районного відділу культури О. Голінкою при районному Народному домі і носила назву «Просвітяни», а з часом була перейменована у Народну хорову капелу «Розточчя», так як у 1993 р. отримала звання «Народна».

Важливим завданням для мене було зміцнення матеріально-технічної бази школи, а це придбання різних музичних інструментів, до речі, кошти були, а купити було майже неможливо. Тому  не раз їздив і возив у руках бандури із Чернігова, різні оркестрові інструменти із Москви, тому і на довгий час школа була повністю забезпечена музичними інструментами, необхідними для занять. Належна увага приділялась і приміщенню школи, а це фасад, заміна вікон (на сьогоднішній день замінено вікна повністю), реконструкція санвузлів, переведення школи з  опалення вугіллям на теплопостачання із теплокомуненерго.

Були і є у моєму житті і «доброзичливці», які у радянські часи заявляли про мене у відповідні інстанції, що я «націоналіст», а у теперішні часи поміняли назву, і я вже «червоний директор», але я на це не звертаю уваги і  не ображаюсь. У ці роки мене так сприймали у відповідних інстанціях, бо мами рідний брат був  політв’язнем, відбував 10 років каторги, а його сім’я була вивезена у Сибір на заслання, а його син, мій двоюрідний брат, був у дивізії «Галичина», а пізніше в УПА і вчасно утік за кордон, до Канади, ще до арешту батька та вивезення родини у Сибір.

Щасливою є та людина, коли поруч з нею є хтось, чиє серце б’ється в унісон, а це моя вірна дружина Марія Степанівна, з якою ми прожили разом уже 49 років. Вона — мій порадник і помічник у всьому. Разом виростили, виховали і вивчили дочку Інну та сина Андрія,  онука Мартуся закінчує магістратуру Національного університету «Львівська полтехніка». Наш зять Ігор Питель – активний громадський діяч,  член  Всеукраїнського об’єднання «Свобода», депутат міської ради.

Наостанок усім учням нашої школи щиро бажаю успіхів і доброї долі, бо недарма кажуть, хто взяв у руки смичок, той не візьме автомата. Не пам’ятаю жодного випадку, коли б учень чи випускник  нашого закладу став на злочинний шлях. Тому держава аж ніяк не повинна економити на естетичному вихованні дітей, бо на перевиховання потрібно буде затратити набагато більше коштів.

— Щиро  бажаю колективу “Відродження”, щоб все, що ви робите для жовківчан і дітей району, було належно оцінено.

Нехай тепло рідних та близьких людей надійно береже вас від життєвих не-
гараздів,
 кожен день буде повний по вінця земними радощами, а  весна дарує Вам натхнення в праці!

Василь Гульгун,
м. Жовква.