Головна Особистості Немає любові сильнішої від материнської

Немає любові сильнішої від материнської

922
0

В одній легенді розповідається, як Ісуса Христа запитали, що є найбільшим Божим шедевром або творивом, то Він, звівши догори очі, відповів: “Це — серце! Це перш за все — серце матері, переповнене любов’ю до всіх”.
Анну Іванівну Рубан, мешканку Жовкви, знає чимало людей. Адже її життєва історія є прикладом для усіх нас, бо жертовності, любові та сили, що є у серці тієї сивочолої маленької жіночки, здається, вистачить на цілі покоління…

… У багатодітній сім’ї Анни та Анатолія Рубанів виросло четверо дітей. Уже щаслива родина втішалася онуками, коли у їхню домівку чорним птахом вдерлося горе — батьки втратили наймолодшого сина та найстаршу доньку. Важка хвороба забрала 39-річну Оксану, і сиротами залишились п’ятеро дітей. Рідному батькові, на жаль, вони стали непотрібні. Тож бабуся з дідусем одразу забрали малих до себе. Старшій Світланці тоді йшов п’ятнадцятий рік, а найменшенькому Миколці було трохи більше двох. Анна Іванівна була вже тоді на пенсії (до того працювала оператором на залізниці, також на будівництві заводу «Шляхіндустрія» та житлових будинків, за що й отримала трикімнатну квартиру у тоді зведених багатоповерхівках), серйозно підводило здоров’я (мала ІІ групу інвалідності), та все це не зупинило мужню жінку взяти на себе надскладну відповідальність за п’ятьох онуків, що стали їй дітьми…

Божа ласка не має меж. І неймовірні випробування Всевишній, кажуть, посилає саме тим, хто здатен їх пройти і не втратити віру у майбутнє.
Нині Анна Іванівна втішається дванадцятьма онуками, сімома правнуками, а, головне, щаслива від того, що виконала свою місію — діти, за яких вона разом із чоловіком (на жаль, вже як 4,5 роки покійним) взяла відповідальність, виросли: старша Світлана вже має свою сім’ю, Олег закінчив школу зі золотою медаллю, згодом «Львівську Політехніку», став програмістом, захищав батьківщину у зоні АТО, Оля теж здобула вищу освіту, працює бухгалтером у дитсадку, Назар у «Львівській Політехніці» навчається на юриста. У цьому ж виші закінчує перший курс і наймолодший Микола, вивчаючи менеджмент.

Розповідаючи нам про своє нелегке життя, Анна Іванівна не забула пригадати й ще раз подякувати добрим і чуйним людям — сусідам, і однокласникам покійної доньки, педагогам, що вчили онуків, й іншим добросовісним та небайдужим, що упродовж цих нелегких років всеціло підтримували її словами та ділами. Вдячна жінка доньці Анні зі сім’єю, синові Ігорю з дружиною Ярославою, також і Маріі Перегон, Оксані Копровській, Валентині Дубській, Наталії Коротинській, Надії та Роману Марушкам, Мирославі та Ярославу Глутковським, Надії та Ігорю Пелехам, Галині Бліхарській, Петру Вихопню, Галині Батрух, Ігорю Скибі та багатьом іншим, кого, можливо, не назвала чи забула згадати. І у свої 75 наша героїня переконана, що саме завдяки добрим людям, яких нам Господь посилає у житті, можна звершити те, що здається нездійсненним.

Кожен із нас у своїй душі береже найніжніші, найсокровенніші, найкращі слова саме для мами. Адже немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Тож напередодні Свята Матері шлемо найкращі побажання здоров’я, миру, добра та благополуччя Анні Іванівні та усім матерям. Бо лише завдяки їхній святій та безкорисливій материнській любові існує людство.

Надія БАЙБУЛА.