Головна Особистості Україна та Шевченко, Шевченко та Україна

Україна та Шевченко, Шевченко та Україна

42
0

Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях, щоб, як дзвін тривоги, калатало його слово! Ніколи бо не був він такий актуальний, як у наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих.
Дмитро ДОНЦОВ.
Україна — наша держава, благословенна Богом, зі святою райською землею. Тільки народитися українцем на тій землі – і ми вже щасливі в Бога. Але знаючи трішки історію й згадуючи те слово «Україна», нам стискає серце та душу. Скільки життів було віддано за багатостраждальну нашу Україну в особах: Мазепи, Дорошенка, Богуна, Гонти, Залізняка, Бандери, Коновальця, Шухевича та мільйонів таких славних лицарів! Але в ті часи Україну рвали і розривали всякі зайди та окупанти з усіх сторін. У нинішній час для нас українців є споконвічний ворог — Московщина.

Тож, дорогі українці! Сьогодні, за назалежної України, для нас настала пора дослухатися до тих слів і закликів, про що так мріяв великий поет. Ми всі разом будуватимемо свою державу, яка називається Україною. «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!». Кожний народ, кожна нація має своїх провадирів, своїх пророків. Із релігійних вчень знаємо, що вибраний ізраїльський народ перед Богом мав свого пророка – Мойсея, який водив свій народ 40 років пустинями, привів і керує на всій обітованій землі.

Для нас, українців, найбільшим Пророком був і є Тарас Шевченко. Господь Бог вдихнув у серце і душу нашого Пророка неабияку любов до людей і своєї України. Шевченко в час свого життя мав можливість стати великою людиною для особистого свого життя. Однак він бачив навколо неправду і неволю, як народ замучений мовчить, бачив і дивився на фарисейство, як земляки по крові «помагали москалеві господарювати та з матері останню свитину здирати…».

До них Шевченко звертався: «Погибнеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі! Сама розігнешся у злобі, сини твої тебе уб’ють». Тарас Шевченко бачив і любив свого українця по крові, але ненавидів перевертнів, донощиків, перекінчиків і яничарів, які зраджували Бога та Україну заради особистої наживи і збагачення. В нинішній час ми запитуємо один в одного: а що ж то за любов у нього була така, що так любив Бога, Україну, а ненавидів людей? Так, він любив Україну, цю райську благословенну Богом землю. Але не міг дивитися на цей «теперішній люд», який тільки журиться, що нема кому йому порадоньки дати. Жаль було такого люду, вболівав за ним серцем і душею. Але добре знав, що без вини Бог ніколи не карав, ледачим не допомагав.

Вдумливо читаючи «Кобзар», можна переконатися, як багато у його віршах і творах відображено слів любові до людей, до України, а особливо до Господа Бога.

Молітесь Богові єдиному,
Молітесь правді на землі.
А більше на землі нікому
Не поклоніться – все брехня.
У Тараса Шевченка життя було важке і складне. Так воно в житті є, і так буде. Якщо ти живеш за Божими законами і йдеш за правду, то Господь розпоряджається твоєю долею. Тож Тарас Шевченко, ставши круглим сиротою, виріс у злиднях, але Господь Бог наділив його неабияким розумом і талантом. У свої дитячі роки наймитував у дяка. Він знав про релігію, церковні звичаї та обряди. Тарас Шевченко досконало розумів, що Бог – це суспільство, громада, і допоки український народ буде роз’єднаний, доти буде розіп’ятий Бог.

У поемі «Сон» він говорить такими словами:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Минуло майже два століття з того часу, як Шевченко відкрито виступав, шукаючи святої правди, а разом з тим звертався до Господа Бога, просячи порятунку для України. В той час було рабство, кріпацтво, і прос-тий люд тримали в кошарі…, де царат, московські людоїди за будь-які провини розстрілювали або відправляли українців у віддалені місця Московщини – Колиму, Сибір.

Наш Пророк — український Мойсей — все своє життя був під суворим наглядом тогочасних правителів, де за свою любов до України та свого народу заробив велику нагороду — 10-річний термін солдатської муштри із забороною читати і писати. Але скільки його пророчих слів було написано і сказано, які впродовж майже двох століть збуваються.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Якого ж ми раю
У Бога благаєм?
Рай у серце лізе,
Сказав би я правду.
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А людям однаково буде…

А тепер, шановний читачу, відійдімо від минулого й задумаймося над сьогоденням: що робиться в нашій Україні – на тій святій чи грішній землі? Адже ми добре знаємо і пам’ятаємо, що, як тільки отримали незалежність України, то на радощах її покидали. Добре, що в нинішній час можна поїхати в інші держави і подивитися на цей білий світ. А хто буде будувати Україну?
Прикро дивитися, як наші українці покидають Україну, але її не покидають нащадки наших окупантів. Минулі покоління, наші попередники, для своєї України жертвували не лише добробутом, але й своїм життям. А теперішні діти України жертвують Україною задля власних благ!? Чи не за те карає нас тепер Господь Бог?

Ми, українці, роками не чули і не хочемо чути Шевченкового заклику:
«У чужому краю не шукати добра. В своїй хаті — своя правда і сила, і воля. Нема на світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся на чужину шукати доброго добра». Якщо б ми прислухалися до застережень свого Пророка, то, можливо, нас би обминуло таке лихо. Але ми не слухали і в нинішній час не хочемо прислухатися до Шевченкових заповітів, а лише кожен думає за себе і про особисту славу.

“Учітеся, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”. Сьогодні у своїй незалежній Ук-раїні, щоб мати праведних патріотів своєї держави, нам потрібно виховувати наше молоде покоління на ідеях Кобзаря, які б не дбали про ситість та вигоди, а думали про рідну державу, яка називається Україною. Шановні українці, чому ми не мали століттями своєї держави??? Бо впродовж тривалого часу нас, українців, тримали в рабстві і покорі. Тому що нами керували окупанти з усіх сторін, вбивали, гвалтували і вивозили на чужину, а наші землі заселяли чужинці.

Сьогодні, на 27 році незалежності, дає нам Господь Бог усі можливості для розбудови своєї держави, яка називається Україною. Ми всі добре знаємо, що без духовності і культури нам не бачити світлого майбутнього. Для прикладу, що ж ми робимо в даний час для майбутнього України у нашій Жовкві? Місто Жовква має свою історію. Однак, українці, свідомо задумаймося, хто будував цю історію, і чи маємо чим пишатися. Побудовано замки під керівництвом поляків, але руками українців. Залишилися будинки, як ми кажемо фортеці, чим місто приваблює туристів. Але це зробили поляки на чужій землі, залишивши за собою привабливий вигляд міста. Коли ж прийшла «гуманна радянська влада», було побудовано заводи, фабрики. І навіть…

Сьогодні у Жовкві все розграбували. У місті налічується до 100 піярень-крамниць, де продають спиртні напої. І в центрі у літній час працюють пивні палатки, де пропадає молодь. Усе тут пасує, крім пам’ятника Апостолу Правди Тарасові Шевченку?

Наша місцева «українська» влада заявляє, що немає грошей на пам’ятник. А також потрібно їхати у Київ чи Польщу просити дозволу на будівництво пам’ятника Тарасу Шевченкові. А для кого і для чого введено в дію Закон України про місцеве самоврядування? Я звертаюся до простих людей: проявімо свідомість і доведімо владі, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (Конституція України, ст. 5). Прошу Вас, дорогі мої українці, проявити свій патріотизм і довести, що ми не глухі і не сліпі, і для своєї районної столиці м. Жовкви зробити добро. Прошу звернутися в Жовківський ощадбанк і покласти 1 грн. на рахунок благодійного фонду зі спорудження пам’ятника Т. Ш. Шевченку з підтвердженням свого прізвища. Без духовності, свідомості і культури немає майбутнього України!!!

Михайло КОЛЯДА,
голова благодійного фонду зі спорудження пам’ятника
Т. Шевченку, м. Жовква.

Від редакції. Поважаємо думку кожної людини. Позицію дописувача ми висвітлили зі збереженням мови автора. А що думаєте Ви, шановні читачі, з приводу піднятої теми?

На світлині: так би мав виглядати пам’ятник Т. Г. Шевченку в Жовкві. Коли це станеться?!