Усім давно відома думка про те, що молоде покоління — це наше майбутнє. Однак не всі достеменно знають, що це насправді означає, та й не планують це з’ясовувати і надавати вагомого значення. Як доводить реальність, часто наштовхуємося на різноманітні проблеми у стосунках батьків із дітьми. Найяскравішим та переломним періодом у житті молодої людини є, так званий, перехідний вік. Тобто, зміна пріоритетів, етап самоствердження, самопошуку, формування характеру.
Нервуватися, бити посуд, надто похмуро або яскраво одягатися, допізна гуляти, потрапляти у компанії з поганою репутацією. Усе це притаманно підліткам. Однак буде боляче, якщо в юності чи молодості вони зроблять десятки, а то й сотні помилок, які їм доведеться виправляти до кінця своїх днів. Ви ж, батьки, можете по-справжньому зробити світ власного чада яскравим і без шкідливих звичок, скандалів, проблем. Подумайте, якими ви хочете бачити власних дітей у майбутньому…
Одні батьки намагаються ігнорувати бажання дітей та чинити так, як правильно на їхній розсуд, інші звертаються за порадами до психологів, а деякі постійно дорікають дітям у їхній неправоті, тобто власними стараннями загострюють конфлікт. Аби знайти розв’язання проблеми, треба зрозуміти свою дитину.
Отже, дуже часто батьки помиляються, коли думають, що фінансове забезпечення — це максимальний вияв любові, турботи та уваги до свого чада. А згодом, коли дитина виростає прагматичною, цинічною, всюди вчиться шукати собі вигоду та нечасто згадує про батьків, вони не можуть зрозуміти, хто виховував їхню дитину?
Інший варіант — це підвищений контроль, загострене почуття недовіри до дитини або ж навпаки, фанатичний вияв любові та опіки. Обидва ці явища, однозначно, впадання у крайнощі. У першому випадку слід не боятися довіряти дітям, дозволяти їм самостійно щось вирішувати, хоча би найелементарніші речі. Не варто їх безупинно контролювати, бо вони такі ж люди, які ми з вами. Переконана, що ми не прагнемо звітуватися про кожен свій вчинок чи крок перед кимось. Звісно, не закликаю до цілковитого свавілля та відсутності будь-якого контролю за дитиною, однак краплиночка свободи не завадить. Не бійтеся хоч іноді дозволяти вашим дітям дихати на повні груди та відчувати себе дорослими.
Інша ситуація — це гіперопіка. Найперше ця проблема стосується батьків, а не дітей. Часто матусі хочуть бути ну дуже хорошими та турботливими, всіляко намагаються застерегти власних дітей від усіх лих та небезпек, які у цьому світі на них чатують. Можливо, така мета благородна, але, по суті, її нереально втілити в життя. Не можна ж назавжди помістити власне дитятко у якийсь вакуум, тобто певний ідеальний світ, а таке в принципі неможливо, і тішитися з того, що ваше чадо завжди поруч і з ним все в порядку. Тут батькам слід усвідомити одну річ: дитина все-таки колись покине рідне гніздечко, як би добре та затишно там не було, їй просто набридне, постійно перебувати у зоні комфорту. А це нормально для будь-якої людини, захочеться досягти чогось у житті, побачити світ власними очима та отримати життєвий досвід.
Така надзвичайна фанатична любов, на жаль, виховує не силу волі, рішучість, прагнення чогось досягати, а робить із дитини соціального інваліда. Адже відсутність спілкування із зовнішнім світом, нестача життєвого досвіду ні до чого іншого призвести не можуть.
Не можна посперечатися з приводу того, що насправді відсутній ідеальний рецепт у вихованні дитини, однак є крайнощі, яких слід уникати. Ваша дитина — це ваше творіння, за майбутнє якого ви відповідаєте. Адже з найперших днів життя ви, немов із пластиліну, ліпите світобачення, характер, манери поведінки власної дитини. Отже, аби ліпше зрозуміти і по-справжньому знати власних дітей, самі будьте такими, якими ви прагнете бачити своїх діточок.
Оля Попруженко.
