Кожна епоха залишає нам у спадщину якусь пам’ятку, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію, що, можливо, докорінно змінила життя держави, про певну визначну постать, що так чи інакше вплинула на становлення й розвиток країни.
Наша держава на початку ХХІ століття володіє унікальним скарбом – творінням традиційного зодчества, аналогів яким не існує в світі. Упродовж багатьох століть талановиті народні майстри створили неперевершені зразки дерев’яної архітектури, піднявши українське будівництво на рівень найвищих світових мистецьких
досягнень. І незважаючи на непоправні втрати в царині дерев’яного будівництва, ми таки тримаємо першість у світі за кількістю пам’яток сакральної архітектури. Своєю неповторністю і самобутністю об’єкти дерев’яної архітектури привертають увагу дослідників, краєзнавців, туристів, прочан, шанувальників української культури.
Аби донести до громадськості питання, пов’язані із дослідженням, усвідомленням стану збереження однієї з найдавніших пам’яток дерев’яної народної архітектури храму Св. Архістратига Михаїла у с. Старій Скваряві, був приурочений круглий стіл за участю музейників, наукових спеціалістів, архітекторів, священнослужителів та місцевих активістів, модератором якого виступила завідувач музею «Жовківський замок» ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького Софія Каськун. Завітали на зустріч заступник голови Жовківської районної ради Алла Жук і редактор КП «Редакція газети «Відродження» Ярослав Глутковський.
У 2008 році львівський дослідник українських дерев’яних церков, архітектор Інституту «Укрзахідпроектреставрація» Василь Слободян, обстежуючи церкву, на брусі північної стіни нави знайшов дату побудови – 1508 рік, написану чорною фарбою уставом XVI століття. Первісно церква стояла у сусідньому селі Глинську біля гори Вовчої. В кінці сімнадцятого століття храм опустів, тому його перенесли у Стару Скваряву і поставили на місці згорілої старої дерев’яної церви Втечі до Єгипту Пресвятої Богородиці, відомої з 1578 року. Із храмом перенесли й іконостас – одну з найкращих пам’яток Перемишльської школи іконопису. До найдавніших в іконостасі належать ікони молільного ряду середини XVI століття.
Сам храм є визначною пам’яткою дерев’яної архітектури початку шістнадцятого століття, його реставрація відбувалася упродовж 2009-2014 рр. за проектом Сергія Піньковського. А іконостас – єдиний вцілілий зразок українського сакрального малярства сімнадцятого століття – перебував упродовж 20-ти років на реставраційних роботах у Львівському музеї історії релігії.
Володимир Накопало, архітектор інституту «Укрзахідпроектреставрація» виступив з доповіддю «Дерев’яні церкви на Жовківському Розточчі: історичний, суспільний, природний контексти». В контексті наголос ставився на Розточанському краї, який давно є предметом всебічного дослідження – як унікальних пам’яток культури, так і ландшафтних надр. Уся доповідь побудована на слайд перегляді.
Надзвичайно цікаву та змістовну доповідь мала Тетяна Петрів, завідувач музейного комплексу м. Рогатина – філії музею мистецтв Прикарпаття. «Церква Зішестя Святого духа датується 1598 року і є однією з найдавніших сакральних споруд України. Цей храм серед восьми українських церков, які відносяться до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, уже 30 років працює як музей і має офіційну назву «Музей-пам’ятка дерев’яної архітектури і живопису XVI-XIX століть». Своїм добрим виглядом Святодухівська церква у нашому місті завдячує кільком професійним реставраціям. Але саме музейний статус, і ми в цьому переконані, зіграв найбільшу роль у тому, що храм зберігся в автентичному вигляді до наших днів», -— зокрема наголосила доповідачка.
Священнослужитель і настоятель Свято-троїцького храму о. Василь Батюк звернувся до присутніх з доповіддю «Церква Пресвятої Трійці. Проблеми використання церкви, вписаної в реєстр пам’яток ЮНЕСКО».
Віктор Ткаченко, к.і.н., старший науковий співробітник, вчений секретар Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», Наталія Пась, директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею, Андрій Левик, завідувач відділу Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» та інші теж виступили з не менш важливими доповідями для слухачів круглого столу.
У результаті спільної дискусійної конструктивної роботи науковці та музейники прийшли до спільної думки, що дерев’яні храми є неоціненним скарбом, який отриманий в спадок від предків і його необхідно зберегти; важливо сьогодні повернути дерев’яним храмам первісний їх вигляд; храм-музей є більш захищений від пошкоджень та ін. Також пам’яткоохоронці звернулися із проханням до священнослужителів, щоб їх запрошували і давали можливість виступати перед громадою з метою інфор-мування про цінність і важливість збереження архітектурної сакральної спадщини.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
