Головна Цікаво Плідною працею, добрими справами, щирою молитвою

Плідною працею, добрими справами, щирою молитвою

525
0

Від руди до погариська

Історія села Погариська – давня і загадкова. У сиву давнину цю місцевість називали Руда, тому що тут знаходили поклади залізної руди. Навіть і сьогодні місцевих мешканців називають руденцями. За словами старожилів, назва села Погарисько походить від слова «погоріти». У період монголо-татарських набігів неодноразово ворог нападав на наш край. Під час однієї з чергових навал ординці вщент спалили село, багато людей загинуло. Лише декільком вдалося утекти і сховатися у навколишніх лісах.

Після повернення у село люди наново почали будуватися. А місцевість із тих пір почали називати Погарисок або Погарисько. Нині до села входять такі хутори: Долина, Барички, Багна, Запісок, Нижники, Падюки, Правдзіви, Чирі.

Працюємо  з народом і для народу

Цього разу з творчим візитом журналісти народного часопису «Відродження» побували в гостях у Погариській сільській раді, де працюють енергійні і творчі особистості під чітким керівництвом сільського голови Миколи Миколайовича Мацевка.

Село Погарисько  — невеличкий населений пункт на теренах Равської зони Жовківського району, яке славиться своїми мальовничими куточками та хорошими традиціями. Тут, на базі сільської ради, невтомно працюють місцеві активісти органів самоврядування. Як і в кожної громади району, так і в Погариської є свої досягнення і є свої проблеми. Про діяльність сільської ради та основні напрацювання розповів сільський голова пан Микола Мацевко.

За словами голови, на сьогоднішній день економічне становище громади в умовах децентралізації дуже складне, адже у бюджеті сільської ради постійно не вистачає коштів. «З нового року ми не живемо, а практично виживаємо», — говорить війт. На території сільської ради ведуть діяльність 4 підприємці, двоє з них займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції та фермерством, а двоє інших надають деревообробні послуги: виготовлення дерев’яних конструкцій та розпилювання деревини. Є торгові точки: дві у с. Погариську  і дві с. Думичах. У додатку до надходжень податків із фізичних та юридичних осіб та мізерного акцизного збору з дотацією  державного бюджету із труднощами вдається утримуватись на плаву. Микола Миколайович перебуває на посаді сільського голови першу каденцію і в межах власних можливостей та спільно з трудовим колективом сільради
та громадою села втілює заплановане в міру своїх патріотичних амбіцій та економічного потенціалу. Щодо проведення об’єднання територіальних громад, то у Погариську вже відбулися збори громади,  на яких мешканцями було обговорено його умови та деталі. Зокрема, є думки  щодо приєднання до с. Замку, м. Рави-Руської та смт. Магерова, але остаточного рішення громада ще не ухвалила. Свою позицію з приводу адмінреформи висловив і сільський голова: «Щодо об’єднання громад, моя особиста думка, то ця ідея є досить перспективна і потрібна для громад, але головне — держава повинна грамотно врегулювати та акуратно провести».

Миколі Миколайовичу за роки, проведені на чолі погариської громади, спільно з активом села, підприємцями та місцевими депутатами  вдалось зробити чимало. Зовсім недавно облаштували новий стадіон у с. Погариську, на якому проводить свої виступи у чемпіонаті району місцева футбольна команда ФК «Погарисько». Раніше проклали водопровід у  с. Думичах та с. Погариську — центральним водопостачанням користуються сьогодні усі мешканці, школи, ДНЗ, господарські двори. Було проведено ремонт доріг у той час, коли ще надходили кошти із державного бюджету. «Активно залучаємо і підприємницький сектор, який постійно відгукується на прохання нашої громади, зокрема, долучаються до ремонту шкіл, грейдерування доріг тощо», — розповідає сільський голова.

Вистачає на території сільської ради і проблем. Однією із таких, за словами голови, є проблема транспортного сполучення із  м. Рава-Руською, позаяк напрямуку перевезення на цьому напрямку здійснюються лише 2 рази на день, при тому, що переважна більшість людей їздить до Рави-Руської, аніж до Жовкви чи Львова, а транспортне сполучення на цьому маршруті функціонує добре. Не зважаючи на те, що частину доріг вдається ремонтувати, часто за кошти громади, депутатів, підприємців — дороги все ж таки є проблемою. На це грошей не вистачає усім сільським радам. За словами Миколи Миколайовича, є і проблема із збором податків. Це стосується підприємств, які зареєстровані в іншому населеному пункті, а здійснюють діяльність на території місцевої сільської ради, сплачуючи податки за місцем реєстрації, цим самим приносять збитки місцевій громаді. Окрім цього, одвічною є проблема фінансування, про яке  ми раніше згадували, — катастрофічно бракує коштів. На думку сільського війта, після адмін-реформи, можливо, все і зміниться на краще. Та попри всі негаразди, все ж таки у Погариській сільській раді більше позитиву — рада розвивається, збільшується природний приріст, село будується і росте. А дружний колектив натхненно працює для блага громади.

Столітній школі реформи — не завада

Із 1911 року стоїть у центрі Погариська невеликий будинок з великими вікнами. Це – місцева школа, тут вже більше віку здобувають знання багато поколінь погарищан. Два великі світлі класи, де вже на завершенні ремонт, чекають першовересневого ранку  на 28 дітей – стільки учнів цьогоріч у Погариській початковій школі, де завідувачем уже 8 років Мар’яна  Кабарчук (випускниця рідного освітнього закладу). Діти 1-4 класів, хоч і  навчаються у дві зміни, проте не нарікають – усе компенсують мудрі та люблячі наставники.

У доволі старому приміщенні школи – учням комфортно. Нові великі вікна, двері, по сучасному обладнані два санвузли (для хлопчиків та дівчаток) з гарячою водою. Цього літа перекладено печі, вже пофарбовано підлоги.

Початківці мають змогу опановувати ази комп’ютерної техніки – школа має два комп’ютери (ноутбук  та багато іншого потрібного школі інвентаря подарував погариський учень, меценат Михайло Максимик). Колишня завідувач, педагог із багатющим стажем Марія Кантор пророкує рідній школі у світлі кардинальних освітянських реформ подальший розвиток та процвітання:

— Вважаю, що наша школа має право на життя. Навіть, якщо згодом доведеться облаштувати кабінет інформатики, з двох класів можна зробити чотири – їхня площа дозволяє.

Сподіваємося, що кількість учнів з року в рік зростатиме, тож осередку знань та духовності у селі – бути й вдосконалюватись.

Культурно-мистецький осередок

У Погариської громади  напрочуд цікавий та багатогранний мистецький та культурний світи. І це все завдяки клопіткій та активній роботі завідувача Народного дому Надії Василівні Лемішко. Саме ця творча і натхненна людина є справжньою берегинею духовно-мистецького вогнища сільської громади. Незважаючи на свій немолодий вік, Надія Василівна працює і творить для блага своїх співмешканців, рідних, друзів з молодечим запалом та хорошою вдачею. «Я люблю свою роботу — це моє. Моя праця приносить мені задоволення, а особливо, коли нею задоволені інші», — розповіла керівник. І справді, пані Лемішко буквально поринула у власну роботу та віддала своєму селу і мешканцям аж цілих 40 років професійної діяльності, за які зробила чимало хороших справ. Будучи людиною фаховою та організованою, свого часу здобула освіту режисера, що стало визначальним у громадській та культурній діяльності Надії Василівни.

Сьогодні під її опікою знаходиться святиня мистецтв с. Погариська. Тут своїми талантами можуть подивувати різножанрові колективи — співочий, фольклорний, драматичний та гурток художнього слова, співаками, акторами і декламаторами яких є представники усіх вікових категорій населення. Співоча та артистична частина села завжди долучається до проведення різного роду заходів,  театральних дійств, урочистостей, присвячених визначним подіям, постатям чи датам. Ніщо не залишається без уваги. Під чітким керівництвом Н. Лемішко колективи беруть участь у різних фестивалях та подорожують  околицями Равщини та Жовківщини. Цікавим утворенням є драматична трупа, актори якої втілюють на сцені п’єси і драми великих українських класиків, зокрема останньою з них була театральна постановка вистави «Наймичка» українського Кобзаря —  Т. Г. Шевченка. Тут знову варто відзначити пильну роботу керівника та активу акторів, які разом є дружнім і згуртованим колективом митців-однодумців. Доволі емоційно про це відгукнулась пані завідувач НД: «У нас займаються творчою діяльністю усі: дорослі, молодь, школярі, діти. Кожна визначна подія — чи то історична дата, чи то релігійне свято, чи державне — завжди має місце у репертуарі митців нашого Народного дому. Адже ми постійного проводимо різного роду заходи, подорожуємо районом. Тісно співпрацюємо із Народним домом м. Жовкви». Поділилась із нами завідувачка культурного осередку і своїми май-бутніми починаннями, а саме: На-дія Василівна найближчим часом готує вечір-присвяту видатним постатям свого рідного села, на якому будуть відзначені найбільш активні громадські та культурні діячі Погариської громади.

У царині книг

Бібліотека села Погариська заснована на основі старої громадської бібліотеки – хати-читальні. Знаходилася вона в оселі селянина Петра Миколайовича Кожушка. Існувала з 1939 р. до 1941 р. Бібліотека-філіал с. Погариська була заснована 1947 р. і підпорядковувалась Магерівському району. Книжковий фонд налічував приблизно 2 тис. примірників. Першим бібліотекарем працював Ярослав Кудін, далі – Данка Кіх, Катерина Каліка, Ольга Рудик, Оксана Клепаровська.

Нині у бібліотеці-філії с. Погариська господарює Марія Милькус. Тут панує творчо-духовна атмосфера. Переступивши поріг, відвідувачі поринають у царство книг, брошур і газет. У повітрі витає запах паперу. Замінені минулоріч вікна на сучасні енергоощадні, проведений ремонт – усе створює затишок і комфорт. У бібліотеці оформлений куточок вишиванок, переданих старожилами.  Книжкові стелажі заманюють читачів у своє загадково-пізнавальне царство.

— На посаді бібліотекаря працюю уже 21 рік, — поділилася скромна і миловидна Марія Милькус. – За цей період зауважила стабільну тенденцію. Діти, які читають літературу – успішно навчаються у школі, бо стимулюють пам’ять, почерпують додаткові знання. Адже книга – джерело знань. Тому заохочую дітей не забувати про книгу і на канікулах, щоб відпочинок був корисним і пізнавальним.

Разом зі школою, Народним домом бібліотека завжди наповнює духовний центр села джерелом мудрості і натхнення. Жодний  мистецький захід не проходить без залучення бібліотечного потенціалу. Бо в усі часи люди тягнуться до книг і знань, щоб почерпнути одвічні життєві істини, знайти відповіді на проблеми і втілити свої кращі наміри у майбутньому.

Загартований роками

Село Погарисько може пишатись своїми довгожителями: Євою Іванівною Нижник — 91 рік, Євою Володимирівною Кожушко — 90 років, Ганною Лук’янівною Клепаровською — 87 років та Степаном Івановичем Максимиком — 81 рік.

Приїхавши в село, нас зустрів позитивний, у гарному настрої Степан Іванович. Чоловік виглядає ще нівроку, і зморшки на обличчі не видають віку, а навпаки — свідчать про мудрість і повагу.

Степан Іванович народився та виріс у Погариську. Служив у війську Карело-Фінської ССР. Працював на шахті в  Монастирку 2 роки, у 1959 році — на фермі у Погариську різноробочим. Очолив будівельну бригаду, яка спорудила Народний дім. Потім працював у польовій бригаді № 4 с. Думичів, десять років — завідувачем ферми Погариська.

Із дружиною Анною виховав двоє дітей, двоє онуків та четверо правнуків. Брав активну участь у розвитку села. У Степана Івановича є хист до співу, адже у свій час був учасником хору «Доярочка».

Про свою покійну дружину Степан Іванович говорить теплі слова: «Якби не дружина, то я би так гарно не виглядав. Жінку треба поважати, бо вона тримає сім’ю».

Сім’ю Максимиків знають добре. При в’їзді в село Погарисько встановлена статуя Божої Матері, яку презентувала їхня родина.

Незважаючи на нелегке життя, Степан Іванович перебуває у гарному настрої, сповнений оптимізму та віри в краще майбутнє. Старожила поважають у селі, люблять діти, прислухаються онуки, тішать правнуки. Позаду багато пройдених років, у яких зустрічались і радість, і смуток. Та вони загартували Степана Івановича, зробили сильнішим. Сьогодні у нього за плечима життєва мудрість та чималий досвід, які допомагають крокувати по життю.

Міцного здоров’я Вам, добра та любові!

Братиму приклад з батька

Цей життєрадісний малюк зі  сяючими очицями — Євген Рудик зі с. Погариська. Йому всього один рік та чотири місяці, і його направду можна вважати одним із найщасливіших дітей України. І все тому, що цій дитині пощастило після довгої перерви — довжиною у один рік — знову побачити татка живим. Його батько, слава Богу, повернувся додому, як і всі дев’ятеро героїв з Погариська та Думичів, яким навесні минулого року прийшли повістки.

Віталій Рудик, Роман Сабан, Василь Жук, Василь Думич, Андрій Палка, Андрій Кулявець, Андрій Доліновський, Іван Головко та Ігор Демчишин (був важко поранений) — вистояли у тому важкому випробуванні, у тій страшній, смертельній сутичці з безбожним ворогом України. Це їм треба завдячувати, що сміються наші діти (на жаль, на сході, де йде війна, дуже страждають…).

— Ми молилися за наших хлопців і вдень, і вночі, — кажуть щирі односельці, — благали Пречисту Діву Марію зміцнювати наших героїв силою і терпінням, аби усі вони повернулись до рідних осель. І Вона почула наші благання.

Люди у тих краях — дружні та співчутливі. Ранньою весною до Народного дому села знесли силу-силенну продуктів та харчів, зібрали чималу суму грошей — два повних мікроавтобуси поїхали у зону АТО. І хоча населення у Погариську та Думичах — трохи більше, як по шість сотень, допомога українським воякам від тутешніх господарів надійшла значна.

Тож берімо приклад з тих простих хліборобів, що далеко від райцентру і розвиненої цивілізації, а плідною працею, добрими справами, щирою молитвою та світлими думками  роблять дітей щасливими, наближаючи перемогу над підступним ворогом у гібридній війні.

Віталій СЛУКА,

Надія Байбула,

Уляна ЛАЩІВСЬКА,

Наталія Саламаха.