Головна Історія Кривавий Спас Пирятина

Кривавий Спас Пирятина

239
0

Сьогодні, коли наші хлопці героїчно захищають цілісність держави на Сході України, не забуваймо славні сторінки нашої історії. Згадаймо ті бойові звитяги Українського вояцтва, завдяки яким ми можемо називати себе нацією переможців! Однієї з таких славних сторінок на Жовківщині був Пирятинський бій, коли кілька сотень повстанського війська здобуло вражаючу перемогу над кількатисячною армією окупантів.

Через декілька днів, 19 серпня, будемо відзначати 70-ті роковини героїчних, а разом з тим і трагічних подій у Пирятині, коли військами НКВС було спалене село  і розстріляно більше 50-ти невинних людей. Варвари-окупанти не вміли перемагати розумом і тактикою, не вміли чесно програвати. За свою ганебну поразку «совєти» відігралися на мирному населенні. Але підпал Пирятина обернувся для них черговим програшем — жителі спаленого села незабаром поповнили загони УПА.

Пам’ять людська безсмертна. Минають роки, а вона до найменших дрібниць тримає всі подробиці цього трагічного дня: як горіли хати, ревіла худоба, лунали постріли, лилася невинна людська кров. Та прикро те, що кожного року все менше людей приходить на віче-реквієм, щоб згадати тих, хто поклав свої голови на жертовник України. Багато очевидців цих подій, які вважали своїм обов’язком прийти сюди, вже відійшли у вічність. Молодше покоління, почасти, заклопотане повсякденними справами,  когось перемагає байдужість. А були роки, коли тут збиралось декілька тисяч людей. Не лякав учасників віча і серпневий путч 1991 року, коли освячували пам’ятний знак у Пирятинському лісі. Адже тоді ніхто не знав, як будуть розвиватися події. Були й такі, хто записався до виступу на віче, а в останній момент кудись зник,  вважаючи, що краще перечекати десь збоку. Після цього, велелюдні мітинги збирались тут кожного року, а особливо коли відзначали 50-ті, 55-ті та 60-ті роковини цих подій. Проводились урочисті академії та творчі конкурси. Та з часом, для можновладців все звелося до «галочки», і особливо цим ніхто не переймався. Активність проявляли хіба що  в роки, коли проводились вибори.

На даний час, окрім багатьох інших, незмінним організатором урочистостей є отець Іван Галишич, який до сьогодні дотримується слів сказаним ним ще 1999 році:
«Молю Господа, щоб обдарив усіх нас щедротою своєї опіки і любові та благословив у здоров’ї і щасті прожити довгі і щасливі літа. Молімося, щоб Христос подав нам єдність, братолюбіє і душевний спокій. Майже вісім років нам світить світло незалежності, але народ, який жив у темряві неволі багато літ, дуже поволі виходить із мороку тюрми колишніх народів. У час, коли друге тисячоліття наближається до кінця, Церква разом з Вами робить усе можливе для збереження пам’яті про тих, які померли мученицькою смертю. З покоління в покоління будемо берегти пам’ять про безневинно убієнних на свято Спаса, 19 серпня 1944 року, в Пирятинському лісі».

Невблаганний час з кожним роком віддаляє нас від минулого, пам’ять гасить пережите. Проте її скарби потрібно берегти заради майбутнього. Маю надію, що цьогорічна річниця приверне увагу як громадськості, так і державних мужів, адже сьогодні нащадки червоних окупантів знову хочуть розірвати Україну на шматки. Тому не маємо права забувати криваві злочини НКВС, вчинені за наказам КПРС-КПУ.

На прохання уродженців та  мешканців Пирятина, публікуємо у цьому  номері  уривки документальних та художніх творів, події в яких переносять нас у ті буремні роки. 

Євген ВЕГЕРА.