Сто років тому Російська імперія, а разом з нею і більша частина території сучасної України, вступила у Першу світову війну. У цій війні українці опинилися між двох ворожих імперій – Російської та Австро-Угорської. За підрахунками істориків, з обох боків фронту було понад 4,5 млн. наших земляків. Майже вся територія України, поділена між ворогуючими імперіями, стала театром бойових дій. Вимушені воювати у складі регулярних армій держав по різні сторони фронту, українці мають свій скорботний рахунок величезних втрат у тій трагедії. Сьогодні ми мусимо винести важливий урок з тих кривавих подій початку минулого століття. Адже боротьба проти більшовицької навали стала нелегким випробуванням на міцність. І як століття тому – голодомори і репресії комуністичного режиму не зламали нас прагнути свободи і відновлювати державність, так і сьогодні ми знову змушені зі зброєю в руках захищати незалежність від зовнішніх зазіхань, ламати імперські плани іншої країни.
Хай залишається війна лише в музеях
Саме тим важливим подіям, які 100 років тому змінили Європу, минулої п’ятниці та неділі були приурочені районні реквієми–пам’яті. Розпочалися вони у древній частині Жовкви. В приміщенні Жовківського замку, за сприяння директора ДІАЗу (Володимир Герич), було представлено історичну експозицію. На цю подію завітала до міста делегація з м. Тіроля у складі голови тірольського відділення австрійської меморіальної організації Чорний хрест Германа Хоттера та членів організації.
Відкриваючи унікальну експозиційну виставку, директор ДІАЗу Володимир Герич підкреслив, що музей у замку має стати важливим історичним моментом для нашої Жовківщини. Адже в ній відтворений цікавий і актуальний період часів Першої світової війни. Зокрема, який стосується Січового стрілецтва, що відстоювало честь і Незалежність України. Воно дуже повчальне і важливе для сьогодення.
Як годиться, за нашим українським звичаєм, відкриття музею освятили та поблагословили на добре служіння для прийдешніх поколінь священнослужителі Жовківських храмів.
До слова, Володимир Петрович питанням військових поховань на території району займається уже давно. І в особливий спосіб підтримує зв’язки з тірольською громадою. Мабуть, тому вони і вручили йому три медалі «За заслуги перед тірольською громадою». Далі Ольга Кузьменко, завідувач відділення навчально–методичної та просвітницької роботи ДІАЗу, провела для гостей та жовківчан першу змістовно–цікаву екскурсію. Кожен із присутніх мав нагоду глибше ознайомитися із виставковими стендами, зокрема з історією Першої світової війни на території нашого краю.
Продовжився вечір реквієм–пам’яті святковим концертом «А ми тую стрілецькую славу збережемо» в районному Народному домі, у якому взяли участь чоловічий вокальний квартет Жовківського районного Народного дому та фольклорний ансамбль Лавриківського Народного дому «Вишиванка», солісти Наталя Полоцька й Аліна Арсентєва. А ще голова Жовківської РДА Богдан Юрдига разом з головою Жовківської районної ради Тадеєм Шваєм вручили сім’ї Шатцманн подяку за вагому спонсорську допомогу в справі збереження пам’яті про жертви у Першій світовій війні на території Галичини та Жовківського району.
Нас об’єднує пам’ять
Перша світова війна зіткнула збройне протистояння народів цілого світу. Мільйони людей поклали свої голови за якісь ідеї, за капіталістичний ринок, а також за свої певні націоналістичні ідеали. Торкнулося це і нашого Розточанського краю. Сьогодні про ці буремні події нам нагадує Меморіальний комплекс, зведений ще у 1917-18 роках і відновлений та офіційно відкритий 1996-го в урочищі Прибитка біля села Гійча. Тут, як свідчать архівні дані, 1914 року відбувся бій між Другим полком Тірольських Цісарських стрільців з частинами російської армії. Згідно з дослідженнями, на австрійській частині цвинтаря захоронено 800 воїнів, з яких відомі прізвища 13 офіцерів і 90 воїнів. На російській частині поховано 300 воїнів, серед яких6 офіцерів. Прізвища російських вояків невідомі. Меморіал Гійча – найбільший на території України за своїми архітектурними особливостями. Щорічно у село Гійче приїжджає делегація з Тіроля для вшанування не тільки своїх солдатів, а і воїнів Російської Федерації (до речі, від часу відновлення цього меморіального комплексу представництво Росії приїжджало лише раз).
Саме до сторіччя найкровопролитнішої і найжорстокішої війни делегація австрійців разом із керівництвом району, села Гійча та чисельної громади вшанували пам’ять полеглих бійців. Відправивши панахиду і поклавши вінки з квітів, усі присутні відвідали шкільний музей, де поділилися спогадами.
Йоханнес Боднер, представник Тірольського уряду: «Сьогодні ми зібралися усі разом, як друзі, щоби проаналізувати те, що відбувалося сторіччя назад. На превеликий жаль, доводиться визнати той факт, що політики як і тоді, так і сьогодні не в стані уникнути збройних конфліктів. Трагедія полягає в тому, що ми не навчилися жити в мирі, повазі добросусідства. Про це говорять яскраво події, які відбуваються на вашій батьківщині.
Але я впевнений, що ми можемо доказати на прикладі цього заходу, що існує можливість праці разом над своєю історією. Я вдячний долі, що став свідком цього і, сподіваюся, що майбутнє принесе нам більше справедливості, більше безпеки у співіснуванні».
Богдан Юрдига, голова Жовківської РДА: «Перша світова війна залишила на тілі українського народу і на нашій землі глибокий шрам. І наш обов’язок, особливо тих, які сьогодні є нащадками воїнів, які воювали в цій війні, — пам’ять. Саме пам’ять є нашою історією й основою. Сьогодні, як ніколи, для нашого українського народу пам’ять є не тільки фундаментом, вона є тим рушієм, який дозволяє протистояти ворогу. Українські Січові Стрільці стали першими українськими національними військовими формуваннями після козаків. Саме вони стали основою для боротьби проти радянської імперії. Сьогодні їх ідеї лежать в основі боротьби проти агресора – Росії. Нас сьогодні об’єднує наша пам’ять. Сподіваюся, що найближчим часом нас буде об’єднувати спільне мирне майбутнє».
Отець Петро: «Ми зібралися усі тут, де 100 років тому відбулася кривава битва. Перший раз ця земля просякла кров’ю, а другий – сльозами тих матерів, які могли цих воїнів оплакувати. Але, як говорять, чужих дітей, які полягли на війні, не буває. На війні, в духовному значенні, переможців не має. Одна сторона несе більші втрати, інша — менші. Нам, українцям, як ніколи, близька та втрата тих воїнів – як з боку австрійської держави, так і з боку російської. Тому що наші хлопці зараз кладуть свої голови, віддають своє життя за звільнення нашої держави від агресора. Господь сказав, що немає більшої любові, як та, яку ми віддаємо за друзів своїх. Наші хлопці віддають життя за нас всіх з вами. Героям від австрійського народу — вічна пам’ять, героям російського народу 14 року – вічна пам’ять, вічна пам’ять — нашим сучасним героям-українцям».
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
