Володимир Івасюк належить до тих небагатьох обдарованих Богом особистостей, присутність яких в українській культурі не вимірюється і не обмежується їхнім життям чи смертю. Вона безконечна, як вічна українська пісня. Вже 38 років, як немає серед нас Володі Івасюка, а твори його звучать так, ніби вони написані сьогодні. І досі не знайти в Україні композитора, пісні якого б перевершили Володині драматичною глибиною, дивовижною мелодійністю і енергетичною потугою.
Днями, проводячи вечір-спомин композитора, учителі та учні Жовківської школи мистецтв під керівництвом багатолітнього пошановувача пісень митця Дарії Купровської та ведучої Ольги Гуркало підкреслили значимість для нинішнього покоління, особливо молодого, милозвучність його творів, які є скарбом для українців.
…Володимир Івасюк – це ціла епоха в нашій пісенній культурі. У ньому бриніла наша Україна: у душі, в долі, в неповторному таланті. Він народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Через 30 років у цьому ж будинку народиться наша співачка Ані Лорак. Зараз мало говорять про те, що Володимир був вундеркіндом. Уже в 4-річному віці він навчився грати на інструментах, у шкільні роки почав писати пісні і став членом спілки самодіяльних композиторів…
У виконанні хору учнів старших класів звучать ранні пісні митця (керівник Д. Купровська, концертмейстер Т. Гарасим).
Після закінчення 6 класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей ім. М. Лисенка. Водночас у своєму рідному містечку, при музшколі, створює ансамбль «Буковинка». Далі були і перемоги, і поразки, але вони не зламали молодого та талановитого поета, пісняра…
Упродовж двох годин тривав вечір, окрасою якого стали виступи Анастасії Бокало та Маркіяна Мазураки (викладач Л. Зінчук, конц. І. Голодовська), Вероніки Вовчанської (вик. Ю. Біль, конц. А. Дмитроца), Вікторії Бей (вик. Р. Хомин-Клепач), Ігоря Беновського (вик. М. Тимчишин), Христини Лемішко, Ірини Кунтої, Соломії Звір, Аліни Дем’янець (вик. У. Рожкова), ансамблю акордеоністів (вик. С. Ісакович), Володимира Закуса та народного жіночого вокального ансамблю «Журавка» (кер. Д. Купровська).
…У 1979 році Володимирові Івасюкові було всього 30, а його пісні вже перемагали на міжнародних фестивалях, величезними тиражами виходили платівки — його талант і слава були у розквіті. У його доробку — 16 пісень на власні слова, понад 50 пісень — на слова інших поетів, музика до спектаклів, сюїта на тему народної пісні «Сухая верба».
24 квітня 1979 року в обідню пору задзвонив телефон. Телефонували з консерваторії. Володимир швидко зібрався і пішов… Пішов назавжди, пішов, щоб більше не повернутись…
Уся пісенна програма, приурочена пам’яті композитору, пройшла на єдиному подиху. Глядачам було подану гаму різнобарвних звуків та слів, які щоденно озиваються у стінах шкільних класів школи мистецтв.
Володимир Івасюк стоїть серед тих небагатьох, що зайняли пісенне небо над нами, змусили нас прислухатись до неповторної краси рідної пісні. Минають роки. Пломеніють завжди на могилі композитора живі квіти. Не заростає дорога всенародної любові до великого українця. І як гірко вражають слова Ліни Костенко: «Слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе». Його пісня – то його молитва, то джерело любові – припадаймо до нього, наповнюймо його цілющою водою свої серця. За любов належиться любов. По смерті – також…
Він залишив нас багатими, тож бережімо це безцінне багатство. Будьмо народом, гідним наших великих подвижників, яких ми маємо у постатях Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Ігоря Білозіра…
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
