Мамо! Пам’ятаєш, було це ще вчора:
Вересневі сади у замріяних пахощах сну,
Журавлині ключі, їхня з вітром тужлива розмова,
Тихий легіт, що кликав відлунням весну.
Чи здавалось, що час пролетить непомітно,
Потьмянить твої очі, що завжди чекають мене,
І востаннє дитячі роки посміхнуться привітно…
Чи здавалось тоді, що дитинство мине?
Що виростуть вчорашні малюки,
Вплетуть у коси юність волошкову,
І знов, як вперше, поведуть батьки
Нас вже востаннє в рідну школу.
І знову сльози в батьківських очах,
Гомін пісень, в букетах барви квітів,
Тремтять прощання й дяка на вустах, —
Уже такі дорослі ваші діти.
Спасибі, вчителю, за правду і пораду,
Відкрите серце і любов, й тепло.
В твоїх очах шукала я завжди розраду,
Я дякую за радість і добро.
З тобою перші злети і падіння,
Що посріблили скроні завчасу,
Завдячую за віру та терпіння,
Назавжди в своїм серці збережу.
Я дякую щиро, батьки й педагоги,
За той незабутньо проведений час.
Куди б не завели життєві дороги,
Ми завжди вертатимем, знову до Вас.
Прощавай, наша школо, бо ми вже не знаєм,
Коли стрінемось знову колись.
Журавлями у вирій на зорі відлітаєм,
Тихо просимо: рідна, за нас помолись.
Олена КОРДОБА,
випускниця Глинського НВК.