Головна Культура Вишиванка – це молитва, оберіг нашого народу

Вишиванка – це молитва, оберіг нашого народу

114
0

Вишиванка — як життя!

Уже традиційно в Україні у травні українці святкують день вишиванки. Однак цей день кожен раз особливий, бо саме тоді панує неповторний шарм, притаманний лише нашому народу. Особливою є духовна сутність на вишиванках, яка виразно підкреслена безмежною палітрою, де символічний образ України проступає крізь мереживо різнобарвних ниток.

На святі вишиванок  у Жовкві мою увагу привернула вишиванка пані Інни Питель. Її вишиванка — це старовинний шедевр. Ось що розповіла пані Інна: «Будучи людиною творчою, я завжди цікавилась старовинними речами, виробами та творами мистецтва. Після смерті бабусі моїй мамі залишилось у спадок декілька вишиванок, деяким з яких уже майже 200 років.

Мене завжди захоплювало те, як вручну можна було створити такі  оригінальні речі: цікаве поєднання кольорів, складний орнамент, власноруч виготовлені навіть ґудзики. Особливо виділяється одна жіноча сорочка з домотканого льону, яка вишита ще дохрестиковим узором чорними і синіми нитками, що нагадують маленьких пташок.

Незважаючи на те, що родина моєї мами походить із Чехії, всі вони були патріотами та справжніми українцями. Тримаючи в руках ще одну вишиванку, на якій залишився слід від вишитого тризуба,   пригадую випадок, розказаний давно моєю бабусею.

Коли мій дідусь після важкого поранення під Берліном повернувся додому, то хати вже не було, бо її спалили радянські солдати, що, буквально  граючись, стріляли по центру села.  Моя бабуся, тоді ще зовсім молоденька, на руках із моєю мамою, якій ще не було двох  рочків, пішла до церкви в село Могиляни помолитись за його здоров’я. Вона була одягнена в український національний одяг. Бабуся співала в хорі у «Просвіті» в Жовкві, навіть була солісткою, і на блузці в неї був вишитий тризуб. Коли закінчилась відправа, на подвір’ї церкви її вже чекали енкаведисти. І відразу, нічого не пояснюючи,  потягнули бабусю в сільраду у Великі Передримихи, де в них був облаштований кабінет для допитів, лякаючи її арештом і Сибіром. На щастя моєї мами, бабуся сховала її за спину, і там маленьку дівчинку закрили собою інші жінки.

Дідусеві вдалося витягнути бабусю із енкаведистських застінок, показавши довідку про своє важке поранення і давши обіцянку, що бабуся обов’язково відпоре вишитий тризуб.

Але знак цього тризуба видно до цього часу, незважаючи на роки і неодноразове прання. Слід від тризуба настільки вкарбувався у тканину, що його не зміг подолати навіть час.

Я теж намагаюсь зберігати та продовжувати  традиції моєї родини. Із задоволенням одягаю речі, вишиті бабусею та прабабусями. Не оминаю нагоди продемонструвати вишиті стародавні рушники, організовуючи концерти та творчі звіти учнів свого класу, оскільки працюю викладачем у класі фортепіано.

Я закінчила Львівське музичне училище, а також Київський університет культури і мистецтва. Закінчую магістратуру Київського університету культури.

Уже 30 років викладаю в Жовківській дитячій школі мистецтв. Творча робота з дітьми приносить неабияке задоволення. Роботу свою і знаю, і люблю. Багато з моїх учнів є переможцями обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Серед них випускники: Анна Гадада, Орест Синявський, цьогорічна переможниця декількох конкурсів Надійка Дзьобас.

Якщо до дітей ставитись гідно, то вони будуть тебе любити і поважати, адже їх важко обманути.

Як і моя бабуся, у вільний від роботи час  співаю в народній хоровій капелі «Розточчя», художнім керів-ником  якої впродовж багатьох років є мій батько Володимир Іванович  Орищак.

Як для кожного чоловіка в житті  головним є виростити сина, побудувати хату та посадити дерево, так і для кожної жінки, напевно, головне – це родина та сімейний затишок. У мене хороша сім’я: чоловік та доросла дочка, яка закінчує магістратуру в Львівській політехніці. Я щаслива від того, що маю добру родину та улюблену справу.

Незважаючи ні на що, я звикла йти своєю дорогою та завжди добиватися поставлених цілей. Адже, життя — як та вишиванка, на якій тісно переплітаються і чорні, і червоні кольори».

Вишиванка – це молитва, оберіг нашого народу. У них закладений ідентичний код українців. У сорочках, вишитих руками українок, відображено стан української душі — стан свободи, яка існувала завжди, де є симфонія пульсу вічності, гармонія природи і в унісон відчуття єства людини і рідної землі.

Василь ГУЛЬГУН,
м. Жовква.