Головна Звернення Бережуть минуле, працюють над сьогоденням і думають про майбутнє

Бережуть минуле, працюють над сьогоденням і думають про майбутнє

103
0

Наша рідна Жовківщина славиться своїми містами і селами, працьовитими і господарними людьми. У кожного населеного пункту є своя історія, почасти героїчна, інколи овіяна легендами, що передаються з діда-прадіда. Минають роки, століття – ми крокуємо у ногу з часом, але завжди звертаємось до витоків минулого, почерпаємо щось повчальне і передаємо наступним поколінням.

Історію свого села, звичаї і традиції бережуть мешканці Великого Дорошева, яке розкинулось по обидві сторони траси Львів — Рава-Руська. Поспішаючи в обласний центр, як зазвичай буває у повсякденних клопотах, то й ніколи не вникаєш у життя і побут цього населеного пункту. Але власна назва села уже свідчить про щось особливе і поважне, бо ж не просто Дорошів, а ще й Великий. З цим мальовничим селом із привабливим звучанням ми познайомились  у редакційному відрядженні.

Згідно з переказами, назва села походить від прізвища польського землевласника Дорогоша, який поселився на місці вирубаного лісу, що прилягав до шляху на Львів. Довгий час село називалося Дорогошів Великий, пізніше за один кілометр на схід виникло друге поселення  Дорогошів Малий. Обидва населені пункти швидко розбудовувалися і розвивалися. Близькість до обласного центру приваблювала нових мешканців. Подібно звучить назва ще одного села на Дрогобиччині – Дорожів. Співзвучна і назва відомого своїм монастирем села Гошів біля Болехова на Івано-Франківщині. Проте існують й інші версії походження назви села Великий Дорошів.

У 2004 році депутати Куликівської селищної ради від Великого Дорошева зініціювали створення органу місцевого самоврядування у своєму селі. Великодорошівську громаду підтримав місцевий священик Євген Прокіп, допоміг колишній голова районної ради Ігор Максимів. Тож прийнято рішення про створення 45-ї місцевої ради Жовківського району. У 2006 р. відбулися перші вибори голови і депутатів Великодорошівської ради. Першим очільником сільради обрано Ольгу Сокол.

У 2010 році головою Великодорошівської сільської ради став Володимир Мартин. На цьогорічних місцевих виборах він уже не балотувався на цю посаду. Але, завітавши у сільську раду, ми попросили його розповісти, що вдалося  зробити для блага громади за період  каденції.

Основними завданнями  передвиборчої програми було два головних пункти, а саме: ремонт доріг і встановлення вуличного освітлення. У 2011 році за накопичені кошти у сільській казні вдалося відремонтувати вулицю Мічуріна. За 65 тис. грн. прокладено 700 м щебеневої дороги. До ремонту долучилися і мешканці, закупили асфальтну стружку для укріплення щебеню. Активним організатором громадських робіт завжди виступає депутат сільської ради, авторитетна і шанована людина  Зиновій Джура.

Повністю відремонтовано дороги й у Малому Дорошеві. Як свідчить практика, ямковий ремонт не надійний і нетривалий, тому від нього у селі відмовились. Сільські шляхи підтримують лише поточним ремонтом, який більше себе оправдовує. Ще залишилось полагодити чотири місцевих дороги. Це зобов’язалась виконати новообраний голова Віра Голованенко.

Станом на 1 листопада поточного року дохідну частину бюджету сільради перевиконано на 350 тисяч гривень. Найбільше коштів у казну села надходить від акцизного збору (на території ради працює одна АЗС – головний  платник даного податку) й оренди землі.  Ці кошти було скеровано на ремонт доріг і  вуличне освітлення. Адже у Великому Дорошеві уже давно фіксувався рівень аварійності на дорозі державного значення, особливо в осінньо-зимовий час. На превеликий жаль, у деяких  ДТП навіть гинули люди. Сумна статистика – 3-4 жертви у рік – і підштовхнула до вирішення питання освітлення вулиць.

У 2013 році Великий Дорошів почав освічуватися у темну пору доби. Освітлення центральної вулиці, де проходить траса, дякувати Богу, повністю вирішило проблему аварійності. Про трагічні випадки у селі забули. Цьогоріч вуличним освітленням охоплено дві вулиці Б. Хмельницького у Великому і Малому Дорошеві (цей населений пункт освічується уже повністю). Дані роботи профінансовано на загальну суму 423 тис. грн., у тому числі субвенція з районного бюджету становила 45 тис. грн. Щомісяця сільська рада оплачує послуги за електропостачання на 2 тис. грн. Мешканці сіл дуже задоволені такими благами цивілізації.

Затверджений у 2014 році генеральний план дав поштовх до розвитку села, яке стало перспективним й інвестиційно привабливим. Рада розробила детальні плани господарського двору. Переможці аукціону започаткували у селі діяльність швейної фабрики на 70 робочих місць, виробництво віконних конструкцій, де буде працевлаштовано 20 людей. Ще одна земельна ділянка пропонуватиметься на аукціоні для започаткування випуску енергоощадних вікон. У такий спосіб вирішується питання зайнятості мешканців, наповнення сільської казни за рахунок плати за оренду землі, єдиного податку з доходів фізичних осіб.

Розроблено нові квартали для індивідуального будівництва. Усім учасникам АТО виділено земельні ділянки, про це подбала сільська рада. Слід поіменно згадати тих хлопців, які сьогодні захищають нашу неньку-Україну на Сході держави, не жаліючи своїх сил і здоров’я. Виборюють мир і майбутнє для своїх дітей Ярослав Гринчишин, Андрій Грех, Ігор Варениця, Володимир Філатов, Остап Легін, Юрій Хлопіцький, Микола Боровик (доброволець), Максим Струк, Максим Далецький, Ігор Довганик, Ігор Бобела.

На території Великодорошівської сільської ради  уже діє підприємство «Імперія вікон», у приміщенні колишнього корівника започатковано вирощування птиці. Успішно працюють великі фермерські господарства «Добрий Газда» і «Атлант», яке займається відгодівлею м’ясної породи ВРХ.

Близьке розташування з обласним центром, налагодження виробництва у селі вирішило питання працевлаштування. Хто хоче працювати, то обов’язково знайде роботу. Особливо активні й перспективні молоді люди, які здобувають вищу освіту, окремі й дві, й вміють влаштувати життя, заробити на хліб і до хліба.

Завдяки наполегливості  й старанню землевпорядника Мирослави Гірної у раді впорядковано нарізки земельних паїв із присвоєнням кадастрових номерів. Значний прошарок місцевого населення, як і колись, займається землеробством. Тому, як зауважив сільський голова Володимир Мартин, сільськогосподарські землі у сільраді повністю обробляються. Хто працює на земельних паях одноосібно, а хто здає в оренду. До речі, орендарі повністю розраховуються із пайовиками або продукцією, або у грошовому еквіваленті.

Цьогоріч ті люди, які спеціалізуються на рослинництві, задоволені результатами праці, бо можуть заробити. Через спекотні погодні умови врожай зібрали не дуже щедрий, а тому й ціни на овочі зросли утричі. Якщо містянам дорого, то селянам прибутково. Ціна на овочеву продукцію, покриває собівартість. Якщо минулоріч капуста коштувала 1-1,5 грн. за кілограм, то нині – 7-8 грн. Такі ж ціни і на моркву. Столовий буряк цінять 4-5 грн., а минулоріч – 1 грн. Дешевша картопля – 3-4 грн., а минулого року її продавали по 1 – 1,5 грн. А от цибулю для реалізації у Дорошеві не вирощують, бо для цього овоча тут несприятливі грунти. Сільська рада уклала договір із оптовим сільськогосподарським ринком «Шувар», що дало змогу здешевити  послуги торгівлі для дорошівських реалізаторів.

Варта відзначити, що дорошівські господарі йдуть у ногу з часом. Земельні угіддя обробляють інтенсивним методом за новими технологіями. У двох селах нараховується 32 трактори, а коней залишилось лише 10.

Окрім уже вирішених  проблем Великодорошівської сільради, новообраним голові та депутатам буде над чим працювати. Головне, щоб молодечого потенціалу нового депутатського корпусу вистачило не лише на початку. Необхідно завершити ремонт доріг й вуличне освітлення. У Великому Дорошеві назріла потреба заміни електричних опор. Як зауважила секретар Галина Жарська, батьки найменших мешканців дуже хочуть, щоб діти відвідували дитячий садок у рідному селі, а не у Куликові, Зашкові  або у Гряді. У населеному пункті нараховується 94 дитини дошкільного віку. Можливість переобладнати під дитсадок шкільну майстерню потребує неабияких капіталовкладень. Але час покаже, чи вдасться зреалізувати цей хороший і потрібний задум. Жителі села сподіваються, що влада району, області все ж допоможе, адже самотужки громада не зможе цього зробити.

Загалом у Дорошеві живуть хороші й працьовиті люди, які як і всі українці, нині прагнуть миру і спокою, добробуту й впевненості у завтрашньому дні. Малий і Великий Дорошів доповнюють один одного. Мешканці дружні і завзяті, а змагаються і сперечаються хіба що у спортивних баталіях.

Головні споруди села

Ми часто їздимо на екскурсії чи відпочинок у чужі країни. Нам розказують цікаві речі про ті місцевості. Повернувшись додому, із захватом  розповідаємо, не замислюючись, що наш край теж багатий і унікальний. 

Людина завжди прагне пізнати правду, щоб не жити в полоні міфів. Правда робить нас стійкими у своїй вірі. Тому нам потрібно знати правду про давні умови життя своєї парафії та своєї церкви. Виїжджаючи у той чи інший населений пункт, кореспонденти часопису завжди звертають увагу на головні споруди. Переважно в сільській місцевості — це храми. В усі часи церква була консолідуючим та стабілізуючим фактором духовного життя населення. В умовах довгих століть бездержавного існування української нації вона згуртовувала людей до громадського та політичного життя.

Отож, у центрі села Великий Дорошів височіє величний храм Собору Пресвятої Богородиці. Розташований на пагорбі і домінує над всією сільською забудовою. Мурована з цегли на кам’яному фундаменті тридільна споруда. Про церкву вперше згадується 1443 р. Попередня дерев’яна церква Втечі до Єгипту Пресвятої Богородиці походила з 1701 року, яка була збудована коштом громади, згоріла. У 1857 р. за проектом львівського архітектора Йогана  Міхля розпочалося спорудження мурованої будівлі. Наріжний камінь і пам’яткова грамота на пергаменті покладені восени 1858 року тодішніми дідичами Олександром і Антоном Батовськими. Спорудження храму велося стараннями пароха о. Теофіля Полянського та від громади селян Петра Мартина і Михайла Легіна. Завершилося будівництво 1864 року. 1866 році виконано внутрішнє оздоблення, а в січні 67-го встановлено іконостас мюнхенської роботи.

Біля підніжжя пагорба на початку 1990-х років насипана могила борцям за волю України, а також перенесено хрест Свободи в центр села. Недалеко від нього відновлена каплиця Пресвятої Богородиці.

А от у Малому Дорошеві перша згадка про храм св.Миколи датується 1565 р. Акт візитації 1860 р. подає опис існуючої на той час будівлі: «Церква дерев’яна, збудована громадським коштом давно…». Будівлю ремонтували 1855-1856 роках. Тоді ж зроблено нове гонтове покриття дахів та прибудовано до вівтаря з півночі нову захристію. Будівництво здійснив майстер Лаврентій Дрозд із Жидядич  (тепер Гамаліївка Пустомитівського району), про це свідчить різьблений напис на одвірках західних дверей в бабинець. Від 1961 до 1989 р. храм стояв зачиненим.

Поряд із церквою, на північний захід від неї, на схилі пагорба розташована давніша дерев’яна двоярусна стовпова дзвіниця з 18 століття, вкрита пірамідальним наметовим дахом. Прицерковна територія огороджена новим металевим парканом з мурованою брамкою-входом. Тут же висипана могила «Полеглим за волю України».

Уже тридцять років трудиться на парафії настоятель обох храмів о. Євген Прокіп. Священнослужитель, окрім згуртованості селян, сприяє облаштуванню храмів, слідкує за належним виконанням тих чи інших ремонтних робіт, що вряди-годи проводяться. Дорошівці щиро та ревно дослухаються до Божого слова пароха. Він вміє і згуртувати, і напоумити, і вміло дати розраду своїм парафіянам. А вони, своєю чергою, постом та молитвою віддячують за Божу науку і дякують Богу за свого наставника.

Уляна ЛАЩІВСЬКА, Зоряна ГУМНИЦЬКА, Євген ВЕГЕРА, Зоряна МИКИТЮК.