Подорожуючий монах-італієць Альберт Кампензе в листі до папи Климента VII коло 1523-1534 рр. так пише про московське князівство (Московію), що воно населене ріжними народами: карельці, печоране, вотуличі, череміси. Далі, згадуючи про наші землі, пише: «Київ, столиця давнішої держави Росів, при річці Бористені (Дніпро), є одним з найгарніших і найбагатших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений татарами. Терплячи часті навали диких орд, залишаються дуже добрими до чужинців…».
Особливо цікавий Денник подорожі М. Литвина (він за походженням-литвин) 1550 р.. що був на Україні і подає відомості про багатство української землі: «Ґрунт Київщини до такої міри родючий і зручний до обробу, що лан оброблений один раз парою биків, дає великий урожай; навіть необроблене поле дає рослини, які годують людей своїм корінням і стеблом. У лісах і полях багато диких звірів та зубрів, коней та оленів; ланів і диких вепрів, на яких навіть зовсім не полюють. Птиць така дивовижна сила, що навесні хлопчаки назбирують цілі човни яєць диких качок, гусей, журавлів і лебедів. Псів годують м’ясом диких звірів і рибою, бо ж річки переповнені неймовірною кількістю осетрів та іншими великими рибами. З початком березня ріки наповнюються такою силою риби, що її без перерви черпали і наповнювали нею за один день до 1000 возів, що належали купцям та готувались до вивозу».
Так само дивується багатством української землі француз Блез де Віженер. У своїй книжці, виданій у Парижі в 1572 р., із захопленням згадує Україну. Про Галичину, Волинь і Поділля пише, що вони заселені одним народом, а їх мова, побут і звичаї майже тотожні».
Зовсім виняткове значення має для нас «Опис України» французького інженера Г. Боплана. В роках 1630-1647 Боплан перебував на Україні на польській службі. Брав участь у війнах з українськими козаками, але коли він добре пізнав наш народ та козаків, став їх великим симпатиком. Нашу Батьківщину Боплан називає тільки Україною, а народ —українським. Саме він був одним із тих, що найбільше прислужився у популяризації нашого національного імені у Європі.
Часи козацької держави відбилися в західній історико-політичній літературі широким відгомоном. Козацька сила, що «струснула навіть польським троном», як каже один із французьких авторів, зацікавила найближчих і дальших сусідів, зокрема дипломатів та істориків. Відтепер чужинці старалися на власні очі побачити українську землю і славних козаків.
Серед послів, що їздили до гетьмана Б. Хмельницького, одну з найбільш цікавих записок залишив посол Венеціанської Республіки Альберт Віміна, що був на Україні і 1650 р. про багатство землі тут пише, що вона настільки плодюча, що «не тільки може бути поставлена поруч з найбільш культурними країнами Європи, але й задовольнити найбільш завзятого хлібороба».
Про козацький побут пише: «По зовнішньому вигляді та манерах козаки видаються простими, але вони не простаки і не позбавлені бистрого розуму. Про це можна судити по їх розмовах і способу правління».
Ось як відгукувався про Україну подорожній зі Сходу Павло Алепський (із міста Алеппо в Сирії), секретар Антіохійського патріарха Макарія ІІІ, що подорожував у 1656 р. Про Україну пише Алепський із захопленням, як про «прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатове яблуко зерен». Уперше вступивши на українську землю у Рашкові над Дністром, П. Алепський зразу помітив високий рівень культури: «Починаючи цим містом, себто по всій Козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувало: всі вони, за малими винятками навіть їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби і церковний спів. В їхньому краї в кожному місті та селі побудовані доми для бідних і сиріт». Подорожуючи Україною, Алепський пише: «Дорога через Україну йде серед численних садів, що їм нема ліку, і ланів усякого збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає. О, яка це благословенна країна! Що за благословенний нарід! Який він численний!».
Ігор ПОЛУСИТОК, вчитель-вихователь
Жовківського НРЦ «Злагода»
