Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле. Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.
У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих і дітей…
Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод? Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
Скорботну 82-гу річницю Голодомору і політичних репресій в Україні вшанувала 28 листопада уся прогресивна спільнота нашої держави.
У Жовкві велелюдна процесія за участю священнослужителів, очільників району та міста, представників національно-демократичних партій, трудових й учнівських колективів рушила з вінками й свічками до символічного Хреста, встановленого на перетині вулиць Равської та Лесі Українки.
Панахиду відслужили о. Василь Батюк, настоятель храму Св. Трійці, та о. Терентій Довганюк, головний провідник Апостольства молитви в Україні, служитель храму Пресвятого Ісусового Серця.
Далі на площі Вічевій проходило поминальне віче-реквієм. Під звучання церковних дзвонів разом з усією Україною вшанували учасники акції хвилиною мовчання пам’ять жертв голодоморів і політичних репресій.
Голодна смерть, напевно, найстрашніша,
Вона повільна, довга і тяжка.
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму, й така тривка.
Такими віршованими рядками продовжили акцію ведучі Наталія Парамонова та Богдан Бовшик, надавши слово голові Жовківської РДА Надії Щур, яка лаконічно й справедливо оцінила трагічні події українців 82-річної давності. Також наголосивши на сьогоднішніх подіях, які відбуваються на Сході нашої країни, що торкнулися безпосередньо і Жовківського району.
Учасники хореографічної студії «Стен» (керівник Л. Томак) виконали поминальну композицію під супровід пісні «Свіча», яка прозвучала з вуст Наталії Полоцької.
Віче закінчилося виконанням релігійного гімну «Боже великий, єдиний». У знак пам’яті жертв Голодомору присутні виклали із запалених лампадок символічний хрест.
Тож схилімося в скорботному доземному поклоні перед пам’яттю жертв страшного Голодомору, і хай мертві не судять нас, живих, за черствість душ. І хай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам’ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни…
Зоряна ГУМНИЦЬКА.