Роман Сивків «Кіборг» у цивільному житті був садівником. На фронт пішов добровольцем ще у 2014 році. Через поранення військовий більше не перебуває на передовій. Однак продовжив службу в одному зі львівських ТЦК.
Про те, як на повістки реагують військовозобов’язані чоловіки, Роман Сивків розповів журналістам Національної суспільної телерадіокомпанії України.
З 2014 року Роман Сивків воював у складі 80 десантно-штурмової бригади. Тоді він ніс службу на Донбасі та тримав оборону Донецького аеропорту. Під час звільнення Півдня України чоловік отримав поранення.
«Мінно-вибухова травма, повністю оглух на ліве вухо, розсічення сітківки обох очей, оніміння ніг. Але все рівно продовжуємо служити, виконувати службові обов’язки», — каже Роман Сивків.
Зараз чоловік служить у територіальному центрі комплектування у Львові.
«Коли ми підходимо з метою перевірки уточнення облікових даних у людей, це не означає, що сьогодні ми перевірили дані, а завтра він під Бахмутом. Це означає, що він прийшов, звірили документи, людина стала на облік і перебуває на обліку у військкоматі. Неважливо, з якого міста України вона приїхала. Людина має надати своє або приписне посвідчення, або посвідчення офіцера, або виписку, або свою бронь, що він заброньований якимось підприємством», — каже службовець Галицько-Франківського центру комплектування.
Роман Сивків каже, що чоловіки по-різному реагують, коли чують, що він з центру комплектування.
«Одні хамлять. Одні чемні. Одні просто втікають так, як не знаю, наче побачили свою смерть в моїх очах. 80% людей відправляє мене знову на передову. Я їм кажу: «Хто не був – всіх гостинно запрошую, побачите, що таке насправді війна”. Я на них не ображаюся. Вони просто несвідомої думки», — розповідає Роман Сивків.
«Кіборг» говорить, що мобілізованих не відправляють на передову без підготовки.
«Відправити на передову без навчального центру – це хіба, що боєць візьме листочок А4 і напише рапорт на командира підрозділу, що він вже готовий. Тільки в такому випадку. Я скажу так, що чому хтось має охороняти чиюсь дружину, чиюсь дочку, чиїхось дітей, чиїхось батьків, чиїхось дідусів та бабусь» — додає Роман Сивків.
