2 червня у Львові відбудеться прощання з трьома військовослужбовцями — Орестом Телепком, Андрієм Молинським та Володимиром Хохленком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитися до церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, на площі Ринок проведуть загальноміську церемонію прощання. Ореста Телепка та Андрія Молинського поховають на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній, а Володимира Хохленка — на місцевому кладовищі у селі Солонка.
Андрій Молинський
Андрій Молинський (08.09.1981 — 16.09.2025) — львів’янин. Навчався у Ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради, згодом здобув кваліфікацію механіка в Інституті сталого розвитку імені В’ячеслава Чорновола Національного університету «Львівська політехніка». Також навчався в Українському державному лісотехнічному університеті за спеціальністю «Інженерна механіка».
Після навчання працював механіком на приватних підприємствах. За словами рідних, Андрій був спокійним, виваженим, відповідальним і добрим, завжди підтримував близьких, цікавився технікою та виготовленням металевих виробів, де поєднував власні задуми та майстерність.
У 2024 році став до лав оборони від російського вторгнення. Боровся за територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений медаллю «Ветеран війни» та почесною відзнакою «Відвага і честь». У нього залишилися мати, родина та друзі.
Орест Телепко
Орест Телепко (28.08.1971 — 23.05.2026) — львів’янин. Навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 102 І–ІІ ступенів», згодом здобув професію будівельника у Львівському професійно-технічному училищі.
Працював у будівельній сфері на приватних підприємствах. Рідні згадують його як добру, працьовиту й щиру людину, яка вирізнялася доброзичливістю та чуйністю. Любив відпочинок на природі, захоплювався садівництвом.
У 2024 році Орест став на захист України від російських окупантів. Служив у складі 3-ї бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана «Спартан» Національної гвардії України, де боронив Україну на Запорізькому, Дніпропетровському та Донецькому напрямках. У нього залишилися син, сестри, брати та родина.
Володимир Хохленко
Володимир Хохленко (03.11.1970 — 01.06.2026) — уродженець Києва. Навчався у середній школі в Києві, далі — у Київському інституті Сухопутних військ та Національній академії оборони України (нині — Національний університет оборони України імені Івана Черняховського).
Рідні описують його як щирого, доброго, життєрадісного, спокійного й відповідального, який вирізнявся мужністю, сміливістю та турботою про інших. Він мав активну громадянську позицію, був наставником у патріотичному вихованні молоді, захоплювався риболовлею, відпочинком на природі, подорожами, цікавився зброєю і політикою, любив готувати.
Володимир присвятив військовій службі понад 37 років. Проходив службу на командних, штабних та адміністративних посадах у Збройних Силах України, брав участь у підготовці військовослужбовців, займався оборонним плануванням, міжнародним військовим співробітництвом та розвитком партнерства України з державами-членами НАТО.
Служив у Генеральному штабі Збройних Сил України та інших військових органах управління, відповідаючи за організацію та координацію важливих напрямів діяльності. У 2005 році виконував службові завдання у складі Українського миротворчого контингенту в Республіці Ірак. Останні роки служив у військовій частині А5023, з 2025 року обіймав посаду начальника адміністративного відділу організаційно-планового управління. Нагороджений численними державними та відомчими відзнаками. У нього залишилися дружина та діти.
