5 червня у Львові відбудеться прощання з військовослужбовцями Павлом Кириличем, Ігорем Ковалем та Остапом Рудником, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мешканців та гостей міста просять долучитися до міської церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Прощання з Павлом Кириличем розпочнеться о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ на вулиці Городоцькій, 319. Чин похорону воїнів відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, після чого, орієнтовно об 11:30, запланована загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Павла Кирилича та Остапа Рудника поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній. Ігоря Коваля спочине на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
Остап Рудник
Остап Рудник (18.05.1988 — 22.07.2024) — львівʼянин. Навчався у середній загальноосвітній школі №54 м. Львова, згодом продовжив освіту у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював у сфері виробництва металопластикових конструкцій на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Остап Рудник із раннього віку захоплювався футболом, був комунікабельним, добрим і щирим, завжди готовим прийти на допомогу. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист України, боронив територіальну цілісність і суверенітет держави на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Він нагороджений відзнакою командира 151-ї окремої механізованої бригади — медаллю «Слава і Честь». У Остапа Рудника залишилися мама, тітка, племінник та родина.
Ігор Коваль
Ігор Коваль (17.12.1987 — 21.05.2026) — львів’янин. Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради, а згодом у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту». Працював пекарем на приватних підприємствах.
За розповідями близьких, Ігор Коваль був добрим, відповідальним, мужнім і сміливим, доброзичливим та комунікабельним. Любив музику, спів, риболовлю та готування, особливо любив тварин. Захоплювався водним поло, брав участь у спортивних змаганнях і здобував призові місця.
У 2025 році він став на захист Батьківщини від російського вторгнення, обороняв Україну на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого штурмового полку Сухопутних військ Збройних Сил України. В Ігоря Коваля залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та інші рідні.
Павло Кирилич
Павло Кирилич (12.07.1971 — 02.06.2026) — уродженець села Тисовиця Львівської області. Навчався у філії Опорного закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів імені Михайла Вербицького села Стрілки — «Тисовицька гімназія», згодом здобув фах у професійно-технічному училищі. Проходив строкову військову службу.
Працював пекарем на приватному підприємстві, а також водієм навантажувача у ТзОВ «Транспортна компанія САТ». Рідні згадують, що Павло Кирилич був товариським, комунікабельним, відповідальним, добрим і щирим, вирізнявся життєрадісністю, турботливістю та гарним почуттям гумору. Захоплювався спортом, зокрема футболом, любив збирання грибів та відпочинок на природі.
Із початком повномасштабного вторгнення він став до лав захисників України. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У Павла Кирилича залишилися дружина, донька, син, брати й сестри з сім’ями, а також родина, сусіди, друзі та побратими.
