Після теракту у Львові 22 лютого 2026 року інформаційний простір міста став однією з головних цілей російських дезінформаційних мереж. Одразу після події розпочалася друга хвиля атаки — вже не фізична, а інформаційна, спрямована на посилення паніки та підрив відчуття безпеки серед мешканців.
У соцмережах і месенджерах масово з’явилися повідомлення про нібито «нові загрози терактів». Анонімні дописи стверджували, що «атаки продовжаться», «школи переводять у закритий режим», «поліція приховує реальний рівень небезпеки», а в місті начебто «починаються тотальні перевірки». Жодне з цих тверджень не мало офіційного підтвердження, однак вони активно поширювалися.
У таких кампаніях ключову роль відіграють не достовірність, а швидкість і емоційний ефект. Для посилення довіри до фейків використовували типові маніпулятивні інструменти: архівні фото з інших міст, вирвані з контексту кадри, старі відеозаписи надзвичайних подій, а також анонімні «зливи» та голосові повідомлення, що створювали ілюзію очевидців «з місця подій».
Особливий акцент робився на батьків і молодь, які найбільш чутливо реагують на інформацію про школи, дітей і потенційну небезпеку. У стані тривоги люди схильні поширювати такі повідомлення значно швидше, ніж перевірені дані з офіційних джерел. У результаті навіть невелика кількість фейкових вкидів може створити враження масштабної загрози та постійної небезпеки.
Поліція Львівщини офіційно спростувала інформацію про запровадження будь-яких «особливих режимів» у школах чи масових обмежень у місті. Попри це, хвиля чуток ще певний час продовжувала циркулювати в соцмережах, підживлюючись повторними публікаціями та емоційними коментарями.
Розвінчування цієї інформаційної атаки показує закономірність сучасних гібридних загроз: вони не обмежуються самим актом насильства чи терору. Фізичний удар стає лише першим етапом, а другий — інформаційна фаза, спрямована на суспільство. Її мета — створити паніку, поширити чутки, підірвати довіру до офіційних джерел і сформувати відчуття постійної невизначеності.
У такому середовищі люди починають сумніватися навіть у перевіреній інформації, що з часом призводить до емоційного виснаження та зростання соціальної напруги. Тому після надзвичайних подій інформаційний простір фактично перетворюється на окреме поле бою, де швидкість поширення фейків може бути не менш небезпечною, ніж самі події, на яких вони паразитують.
