У Львові відбулися заходи з вшанування пам’яті українців, яких у 1944–1951 роках насильно виселили з території Закерзоння. Подію приурочили до Дня вшанування пам’яті українців – жертв примусового виселення із Закерзоння, який щороку відзначають у другу неділю вересня.
Учасники зібралися біля пам’ятника депортованим українцям із Закерзоння 1944–1951 років. Присутні поклали квіти та лампадки до підніжжя монумента, після чого відбулася екуменічна панахида за жертвами депортацій та комуністичних репресій. У заході взяв участь Народний аматорський хор «Надсяння» під керівництвом Володимира Пасічника.
День вшанування пам’яті українців – жертв примусового виселення із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини Верховна Рада України встановила у 2018 році. Він покликаний нагадати про наслідки політики примусових переселень, яку проводили тоталітарні режими щодо українського населення.
У 1944 році між УРСР та Польським комітетом національного визволення була підписана угода про так званий «взаємний обмін населенням». Формально деклароване як добровільне, переселення українців швидко перетворилося на примусову депортацію з репресіями, позбавленням майна та обмеженням прав. У 1944–1946 роках понад 482 тисячі українців насильно переселили до УРСР.
Продовженням цієї політики стала «акція Вісла» 1947 року, під час якої майже 150 тисяч українців депортували на північні та західні землі Польщі. Людей розселяли розпорошено, щоб унеможливити відновлення українського громадського та культурного життя.
Окремо під час львівських заходів згадали жертв комуністичного концентраційного табору в Явожному. Табір почав діяти 1 травня 1945 року, а після старту «акції Вісла» туди масово відправляли депортованих українців, яких польська комуністична влада підозрювала у співпраці чи симпатіях до українського підпілля.
Табір у Явожному був призначений насамперед для цивільних. Серед ув’язнених були представники української інтелігенції, греко-католицькі та православні священники, а також люди, яких без належних підстав звинувачували у підтримці українського підпілля. За офіційними даними, через табір пройшли 2 781 українець, серед них 823 жінки, кільканадцять дітей, 22 греко-католицькі та 5 православних священників.
Багато в’язнів загинули через нелюдські умови утримання, катування, голод і хвороби. Пам’ять про жертв депортацій та репресій залишається важливою складовою української історичної пам’яті й нагадує про злочини тоталітарних режимів проти українського народу.
