Молода Мати тільки вступила на шлях материнства. Тримаючи малюка на руках і посміхаючись, вона задумалась: «Як довго триватиме це щастя?» А Янгол промовив до неї: «Шлях материнства — довгий і важкий. І ти постарієш, перш ніж досягнеш кінця його. Но, знай, кінець буде кращий, ніж початок». Але, молода Мати була щаслива, і вона не могла припустити, що може бути що-небудь краще, ніж ці роки. Вона грала зі своїми дітьми, по дорозі збирала для них квіти і купала їх у потоках чистих вод. Сонце їм радісно світило, і молода Мати кричала: «Ніщо не може бути більш прекрасним, ніж цей щасливий час!» І коли настала ніч, і почалася буря, і темна дорога стала невидимою, а діти тремтіли від страху та холоду, Мати обняла їх, притиснула близько до серця і вкрила своїм покривалом … І діти сказали: «Мамо, ми не боїмося, тому що ти – поруч, і нічого страшного статися не може».
І коли настав ранок, вони побачили гору поперед себе, і діти стали підніматися вгору, і стомилися … І Мати теж була стомлена, але весь час казала дітям: «Потерпіть ще трохи, і ми — там». І коли діти піднялися і досягли вершини, вони сказали: «Мамо, ми ніколи б не зробили цього без тебе!».
І тоді Мати, лягаючи вночі, подивилась на зірки і сказала: «Це — кращий день, ніж минулий, оскільки діти мої дізналися силу духу перед обличчям труднощів. Вчора я дала їм хоробрість. Сьогодні я дала їм силу».
І наступного дня з’явилися дивні хмари, які затемнювали землю. Це були хмари війни, ненависті і зла. І діти шукали в темряві свою Матір… і коли натрапили на неї, Мама сказала їм: «Підніміть свої очі до Світла». І діти подивилися і побачили вище цих хмар Вічну Славу Всесвіту, і це вивело їх з темряви.
І тієї ночі Мати сказала: «Це — найкращий день з усіх, оскільки я показала моїм дітям Бога». І дні проходили, і тижні, і місяці, і роки, і Мати постаріла, і трохи згорбилась… Але діти її були високими і сильними та сміливо йшли по життю. І коли шлях був дуже важкий, вони піднімали її і несли, оскільки вона була легка, як пір’їнка … І нарешті вони піднялися на гору, і вже без неї змогли побачити, що дорога буде біла, а золоті ворота — широко відкриті.
І Мати сказала: «Я досягла кінця мого шляху. І тепер я знаю, що кінець краще, ніж початок, тому що мої діти можуть йти самі, а їх діти — за ними».
І діти сказали: «Мамо, ти будеш завжди з нами, навіть коли пройдеш крізь ці ворота». І вони стояли і спостерігали, як вона продовжувала йти одна, і як ворота закрилися за нею. І тоді вони сказали: «Ми не можемо бачити її, але вона все ще з нами. Мама, подібно до нашої, — більше ніж пам’ять. Вона — Жива Присутність…».
Ваша Мама — завжди з вами ….: Вона в шепоті листя, коли ви йдете по вулиці, це — запах свіжовипеченого хліба, це — прохолодна рука на чолі, коли вам недобре. Ваша Мама живе всередині вашого сміху. І вона — кристалик у кожній краплі вашої сльози. Вона — те місце, куди ви прибуваєте — ваш перший будинок, вона стала картою, за якою ви прямуєте кожним своїм кроком.
Вона — ваша перша любов і ваше перше горе, і ніщо на землі не може розділити вас. Ні час, ні місце … ні навіть смерть.
