У вівторок, 27 жовтня, у Львові проведуть в останню дорогу чотирьох військовослужбовців, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Місто попрощається з Владиславом Кочіркою, В’ячеславом Адамановим, Віталієм Бештою та Андрієм Левицьким. Міська влада закликала львів’ян і гостей міста долучитися до церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно о 11:40 на площі Ринок відбудеться загальноміська церемонія прощання з полеглими воїнами. Владислава Кочірку та В’ячеслава Адаманова поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Віталія Бешту та Андрія Левицького — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
Владислав Кочірка (30.07.1997 — 19.01.2024) — львів’янин. Навчався у Львівській академічній гімназії при Національному університеті «Львівська політехніка», згодом — у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Архітектура та дизайн». Проходив строкову військову службу, працював у сфері архітектури та дизайну на приватних підприємствах.
Рідні згадують Владислава як щиру, добру, веселу та милосердну людину, яка вміла підтримати й підбадьорити інших, цінувала дружбу та була надійним побратимом. Він любив подорожі, цікавився історією, зокрема українського козацтва, та захоплювався футболом. З початком повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України. Боронив її територіальну цілісність і суверенітет на Південно-Слобожанському та Донецькому напрямках у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України. У Владислава Кочірки залишилися дружина, батьки, сестра та дідусь.
В’ячеслав Адаманов (07.10.1984 — 19.06.2024) — уродженець Маріуполя Донецької області. Закінчив середню школу в Маріуполі, навчався у відокремленому структурному підрозділі «Маріупольський фаховий коледж державного вищого навчального закладу „Приазовський державний технічний університет“». Вищу освіту здобув у державному вищому навчальному закладі «Приазовський державний технічний університет».
Працював у сфері інформаційних технологій на приватних підприємствах, займався розробкою програмного забезпечення та дослідницькою діяльністю на всеукраїнському рівні. За словами рідних, В’ячеслав був відповідальним, чесним, стриманим і патріотично налаштованим, найбільше цінував родину та спільний відпочинок із близькими, зокрема в селі Білосарайська Коса Донецької області. Захоплювався конструюванням, моделюванням, повітряними зміями, дослідженнями та новими технологіями. З 2014 року працював над ІТ-проєктами, спрямованими на посилення обороноздатності України.
У 2023 році став до лав оборонців Батьківщини. Служив на Донецькому напрямку у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. У В’ячеслава Адаманова залишилися дружина, троє синів та родина.
Андрій Левицький (25.07.1972 — 26.10.2026) — львів’янин. Навчався у гімназії №1 Шептицької міської ради, згодом здобув фах фельдшера у Бершадському медичному коледжі. Пізніше отримав вищу освіту у Львівському національному медичному університеті імені Короля Данила за спеціальністю «Фармація». Проходив строкову військову службу, працював у сфері фармації на приватних підприємствах.
Рідні розповідають, що Андрій був наполегливим, добрим, справедливим і життєрадісним, мав багато планів на майбутнє. Любив садівництво, вирощував троянди та дерева, цікавився історією та музикою. У 2023 році став на захист України від російського вторгнення. Обороняв державу на Миколаївському та Херсонському напрямках у складі 241-го навчального центру Військово-Морських Сил Збройних Сил України. В Андрія Левицького залишилися дружина, дві доньки та родина.
Віталій Бешта (28.06.1985 — 24.10.2026) — уродженець міста Рожища Волинської області. Навчався у Комунальному закладі загальної середньої освіти «Рожищенський ліцей № 4» Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області. Працював менеджером із продажу на приватному підприємстві «Плиточка».
За спогадами рідних, Віталій був доброю, щирою, чуйною та життєрадісною людиною з чудовим почуттям гумору. Умів підтримати розмову, вислухати й підбадьорити близьких. Любив природу та дружнє спілкування, захоплювався грою в шахи й вивченням віршів, мав надзвичайну пам’ять. Вирізнявся спокійним характером, неконфліктністю та гострим відчуттям справедливості. Найбільше цінував родину, був люблячим батьком двох дітей, турботливим братом і дядьком.
У 2024 році став на захист Батьківщини від російських окупантів. Обороняв Україну на Донецькому напрямку у складі 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного Військово-Морських Сил Збройних Сил України. У Віталія Бешти залишилися син, донька, сестра, племінниця та інші рідні.
