За усними переказами, с. Мервичі, що належить до Куликівської селищної ради, має понад 600 років. Ймовірно, що раніше село називалося не Мервичі, а Стриги, і було розташоване за горою Червоний Камінь на захід на віддалі 600-700 метрів від теперішнього відомого в урочищі з однойменною назвою. А ще назва с. Мервичі походить від прізвища феодала Мервицького (Меживіцького), який дав селу назву, відповідно до свого прізвища.
Перша історична згадка про село відноситься до 1377 року, коли польський князь Владислав Опольський подарував у Мервичах львівським монахам і домініканцям чотири двори. Від засновників села Межвицьких Мервичі перейшли у власність поміщихи Гребінихи на початку 17 століття. Далі поміщиками в Мервичах були Адам Дудін, граф Мещинський і поміщиця Тереса Старшинська. Для зміцнення своїх володінь австрійський уряд переселив на захід України німецьких колоністів. Так на захід від Мервичів 1786 року виникло німецьке поселення під назвою Візенберг (що в перекладі означає — лучна гора).
Отож колонія Візенберг налічувала 45 родин з Пфальца. На місці поселення збудовано римо-католицьку церкву, яка була центром села. В 1808 р. у Візенбергу проживало 230 католиків, а через вісімдесят років стало 42 господарства. В січні 1940 р. понад 500 галицьких німців залишило село та виїхало до Німеччини.
Дещо про храм, дивовижний і загадковий
Ще у 1858 р. для німецької римо-католицької громади було споруджено мурований костел св. Архистратига Михаїла. 1925-го відреставрований. Після Другої світової війни стояв зачинений. У дев’яностих роках його отримала новоутворена греко-католицька громада і розпочала відновлення та перебудову, яка триває до сьогодні.
Найзагадковіше і найдивовижніше, що 1996 року на завівтарній стіні церкви з’яви-лось зображення Богоматері. Першими це помітили діти, а згодом, коли стемніло, диво бачило багато людей. Храм став одним із новітніх місць масового паломництва. Релігійна комісія греко-католицької церкви, яка досліджувала феномен, наукових обстежень до кінця не провела. Однак було зроблено попередній висновок, що диво могло бути витвором людських рук. Проте численні відгуки прочан, які записані у книзі відвідувачів, засвідчують, що йдеться про якесь справді надприродне явище. Багатьом людям молитва у Візенбергу дійсно допомогла. Та й сама назва цього поселення, яка перекладається як “Гора видінь”, промовисто говорить про щось незвичне, те, що могло мати місце у колишні часи…
Книги — кораблі думки, що мандрують хвилями часу
Ще за німецької колонії у селі було побудовано велике приміщення, що згодом стало “Просвітою”. Спочатку його використовували як склад для зберігання сільськогосподарських продуктів. Через декілька років “Просвіта” служила клубом для відпочинку. Сюди привозили німе кіно, де збиралися мешканці села, а ще було відведено спеціально куточок для книгозбірні. Щоправда, воно теж використовувалось не за призначенням. Із приходом Прикарпатського військового округу бібліотека-читальня запрацювала за призначенням. Книжкового фонду як такого не було, та жителі самі приносили книги, читали і обговорювали їх.
Книгозбірня завжди була своєрідним провідником у світ цікавого, загадкового, де кожен читач мав змогу інтелектуально відпочити і зрости духовно. Сьогодні свою роботу бібліотека-філія с. Мервичів спрямовує на формування в читачів поваги і бережливого ставлення до книги, як до джерела знань і культури нашого народу.
Бібліотечний фонд налічує 3061 книгу. Аби задовольнити вибагливого користувача, завідувач Галина Йосипівна Леус старається періодично оновити читальню галузевою і художньою літературою. Впродовж минулого року в книгозбірню надійшло 108 новеньких книг, які було представлено у постійно діючій виставці “На хвилинку зупинись, нову книжку подивись”. Так, як у селі Народного дому немає, бібліотека тісно співпрацює зі школою. Користувачі читальні беруть активну участь у різних конкурсах, є переможці не тільки в районі, а й в області. Нещодавно Вікторія Пелих виборола І місце з вокалу, Аліна Арсентєва і Оля Чернікова — ІІ місця. А Олена Оленич, Тетяна Ковцун, Яна Ковцун, Соломія Невиняк, Мар’яна Шумило, Юлія Царик, Марта Гевак, Софія Кожушко та Аліна Бекр — найзавзятіші читачки, вони не пропускають жодної нової книжки. Все їм цікаво. Ну що ж, читайте! Нехай у вашому житті не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б сторінки нової книги.
Хочеться, щоб ці діти та інші школярі ще довго мали де і що читати. Але, як розповіла завідувач Галина Йосипівна, їхнє приміщення, де сьогодні знаходиться книгозбірня, викуплено. І невдовзі новий господар скаже виселятися. Постає запитання: куди?
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
