Уже доброю традицією в Жовківському навчально-реабілітаційному центрі «Злагода» стало проведення національно-духовних заходів із своїми вихованцями, на які запрошуємо всечесних отців усіх конфесій і храмів нашого міста та молодих братів із Львівської духовної семінарії УГКЦ. У березневі дні в центрі проходив тиждень духовності під гаслом «2018-й — рік Божого Слова!». Насичені різними подіями п’ять днів стали відкриттям як для гостей, так і для шкільної родини.
Окрасою тижня стала літературно-духовна конференція: «Григорій Сковорода — філософ у козацькому жупані», яку провели наші педагоги спільно із працівниками Жовківської центральної районної бібліотеки для дорослих. Гостями були отець Лазар, ЧСВВ із храму Пресвятого Ісусового Серця та видатна землячка, поетеса, лауреат багатьох Всеукраїнських літературних конкурсів Валентина Деркач.
На зустрічі було використано сучасні інтерактивні методи навчання (тематична презентація, відеофільм). Активну участь у заході взяли учні НРЦ «Злагода»: Любомир Тиндало, Віталій Володін (розповіли байки), Христина Гель, Зоряна Зеленюх (читали поезію). Долучились до них своїм творчим виступом і працівники центральної районної бібліотеки Наталія Химиця, Софія Кіх, Дарія Висоцька.
Чому саме Григорій Сковорода? Тому що сам Бог дарував Україні Сковороду — духовного велетня. І моральним обов’язком простих українців є вслухатися в його заповіти і сьогодні продовжувати жити за його заповітами. Він перший український діяч, що здобув міжнародне визнання та в такий спосіб відкрив світові нашу культуру та самобутність українського народу. В житті й творчості Г. Сковороди залишилося багато таємничого, нез’ясованого й легендарного. Дослідники іменують його філософом, богословом, поетом і прозаїком. Сам Сковорода назвав себе так, підписуючи листи «учитель Закона Божія».
Що відомо нашому підростаючому поколінню про видатного українця, філософа європейського рівня ХVІІІ століття? Пригадую свою юність, навчаючись уже в старших класах не дуже сприймав творчість Г. Сковороди. Не все нам було зрозуміло в його творах. Улюбленими були: Т. Шевченко, Ів. Франко, Л. Українка. А сухий, атеїстично-совєтський підхід до розгляду філософських трак-татів письменника взагалі позбавляв нас будь-якого бажання вникати в їх суть. Зате його незвичайна біографія, сповнена чудернацьких вчинків, викликала чималий інтерес. Непросто було зрозуміти, чому така освічена, обдарована і шанована багатьма людина відмовилась від посад та санів, жила бідно і не мала навіть власного кутка.
Розумний, талановитий чоловік, думали ми, а жив так бідно: мандрував селами та містами з ціпком у руках та вузликом за плечима, в якому були лише скромні пожитки та Біблія. «Уставав дуже рано, їв раз на день… був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім із тим, хто нічого не мав… Не стяжав він ні золота, ні срібла. Мешканці тих слобід та хуторів, де він зупинявся, любили його, як рідного. І скрізь його зустрічали радо. Він віддавав їм усе, що мав, не золото й срібло, а добрі поради, умовляння, настанови, дружні докори… Втішався, що труд його мандрівного життя не був безплідний».
Уже у своєму зрілому віці ще раз повернувся до творчості великого українця, його життєвого шляху, то, звісно, ідея «чистої совісті» і заклик «пізнати себе» стали більш зрозумілими, в дечому захоплюючі! Творчість цього українського мандрівного філософа-християни-на, його химерний життєвий досвід, висока освіченість (знав багато мов, був «бродячою академією») та обдарованість (мав чудовий голос і неабиякий музичний хист — вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі). Біблію письменник почав вивчати у тридцятирічному віці і з того часу не розлучався з нею все життя. Серед друзів Сковороди було багато священиків, і не лише тому, що це були найосвіченіші люди того часу, а передусім через те, що їх об’єднувала віра в Бога.
Чи знали ми, українці, дорослі та підростаюче покоління, такого Григорія Сковороду? Безсумнівно, він визначна і славетна постать нашого народу. Сам він писав про себе: «Я давно помер для світу, щоб відродитися у Христі». А згодом написав своєму другові: «Світ ловив мене, але не спіймав. Я все робив, роблю і робитиму тільки для того, щоб зрозуміти, що таке смерть Христа і що значить Його Воскресіння».
На закінчення про «філософа у козацькому жупані» хочеться написати вираз великого боголюбця, який став крилатим: «Хто Христа знає, то не важливо, що він не знає інше. А хто Христа не знає, то не важливо, що він знає інше». Як не погодитися з цим?
Ігор ПОЛУСИТОК,
учитель-вихователь.
