У 2016-му ми відзначаємо 520-ліття прийняття Берестейської унії – однієї з найважливіших подій у церковному житті українців, можливо, найважливішої після Хрещення України-Руси. Вона була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом (Апостольською Столицею) та Константинополем.
Спроби церковного об’єднання робилися не раз, але реальні можливості вирішення болючої проблеми виникли лише у XVI столітті. Цьому насамперед сприяла кризова ситуація, у якій опинилася Православна Церква в Україні: занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, непродумані кроки східних патріархів тощо. Та вкрай важливим було протистояти латинізації і полонізації української еліти. Ідея унії знайшла прихильників і в польських державних та церковних колах. Ініціатором укладення такого церковного союзу з Римом виступив львівський православний єпископ Гедеон Балабан. Цю ідею підтримали єпископи холмський, пинський, луцький, а також найвпливовіший український магнат і меценат князь Острозький.
У грудні 1595 року українську єпископську делегацію прийняв Папа Римський Климентій VIII. Її представники беззастережно визнали католицьке віросповідання. Згодом було видано документ, який встановлював права та привілеї Унійної Церкви. Для офіційного проголошення унії скликали у 1596 році церковний собор, на який прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, священиків, мирян. Подія відбувалася у Бересті (Бресті). Але вже на початку собору його учасники не дійшли згоди, поділилися на дві групи. Одна група провела окремий православний собор, де різко засуджувалося прийняття унії. Інша, яку представляли митрополит Рогоза і вірні йому єпископи, провела свій собор, що завершував справу унії з Римським Престолом. Собор затвердив акт унії і сповістив про це митрополита.
Згідно з умовами Берестейської унії Українська Церква зберігала східний обряд, церковнослов’янську літургічну мову, право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр, використання старого календаря (числення днів за старим стилем), представники нижчого духовенства і надалі мали право одружуватись. Водночас визнавалося верховенство Папи Римського як Першоієрарха всієї Християнської Церкви та були прийняті догми Католицької Церкви. Внаслідок укладення Берестейської унії православне духовенство, що визнало її рішення, набуло ідентичних прав з католицьким, звільнялося від податків та виконання інших повинностей. Уряд обіцяв єпископам місце у сенаті Речі Посполитої. Щоправда, слова у цьому питанні не дотримав. Однак шляхта та міщани, що прийняли унію, таки урівнювались у правах з католиками латинського обряду і одержували право займати посади у державних урядових структурах та міських управах.
Спроба об’єднати християнські церкви завершилась їхнім подальшим роздрібленням. Тепер замість двох на теренах України існувало три церкви: Римо-Католицька, Православна і Греко-Католицька (Унійна). Але саме Унійна Церква стала на заваді подальшого окатоличення й ополячення українського народу. Вона також відіграла (і відіграє) важливу роль культурного і духовного містка між Сходом і Заходом, Україною і Західною Європою.
Тарас ЛЕХМАН.
