Дано людині раз родитись,
Одне життя подарував Господь.
Рости, радіти, плакати, трудитись,
Так створені твоя душа і плоть.
Розкидані світами чужі долі,
В поезіях оспівані життя бої.
Засмучені й зболілі, із неволі
Верталися у батьківські краї.
Багатство, розкоші, творіння —
Все притаманне кожному життю.
Звідкіль не йшло б твоє коріння
Буття спаде, як роси у траву.
Чому дано знущатись і вбивати,
Корити владою знесилені світи.
Вмирати в час, коли можна зростати,
Осліпнути неправдою, як ці кроти.
Чому? Прости, питаю Тебе Боже,
За всю журбу свою й чужу,
Не знищиш в людях зле й негоже..
Чому? Я знову й знов тобі кажу…
Богдан Бовшик.
