Головна Історія Історія Західноукраїнських молодіжних товариств «Сокіл», «Січ» та «Пласт»

Історія Західноукраїнських молодіжних товариств «Сокіл», «Січ» та «Пласт»

10
0

Західноукраїнські молодіжні товариства «Сокіл», «Січ», «Пласт»

Сьогоднішній процес політичного, економічного та духовного відродження України неможливий без ґрунтовного, глибокого вивчення істо-ричного минулого. Саме там криється чимало відповідей на ті злободенні питання, які хвилюють. Не є винятком і проблема побудови національної школи, виховання свідомих громадян незалежної української держави.

Загальновідома істина: нація тільки тоді буде жити і розвиватися, коли кожне наступне покоління виховуватиметься в національному дусі. Доля розпорядилася так, що впродовж кількох століть українці зазнавали колоніального гноблення і не мали широких можливостей для свого вільного розвитку.

Кожна нація повинна працювати над процесом навчання і виховання на народно-національному ґрунті, формувати у молоді національну самосвідомість і культуру. Для вирішення цього завдання може знадобитися досвід навчально-виховної роботи в діяльності таких українських молодіжних товариств, як «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Луг», які діяли в Східній Галичині та Західній Україні з 1894 року до вересня 1939 р. За радянських часів ці товариства вважали буржуазно-націоналістичними та антинародними, відповідно досвід їхньої роботи був ворожим і небажаним.

Однак саме молодіжні товариства “Сокіл”, “Січ” та “Пласт” уберегли українську молодь від морально-культурної деградації в умовах асиміляторської політики Австрійського та польського урядів.

Початок молодіжного руху в Східній Галичині поклало молодіжне товариство “Сокіл”, збір якого відбувся 11 лютого 1894 р. у Львові. Збори затвердили статут товариства і розглянули організаційні питання.

Діяльність українського молодіжного товариства “Сокіл” впродовж 1894-1939 рр. в Східній Галичині мала важливе значення, зокрема виховувала свідомого фізично-здорового патріота України, готувала українську молодь до боротьби за державну самостійність України, сприяла захисту української мови, історії, культури від асиміляторської політики австрійського та польського урядів, яку проводили під час свого панування в Східній Галичині і Західній Україні.

Моральною основою “Сокола” був закон Божий, і на його основі вироблений сокільський закон — Десять заповідей організації: “Сокіл” — це символ свободи; “Сокіл” прагне виховувати здорове духом і тілом молоде покоління української нації; “Сокіл” пам’ятає, що світ здобуває той, хто його завойовує ділами, а не словами, не плечем, а мечем; байдужі гинуть — нероба стає рабом; “Сокіл” любить Україну! Соколи мали свій прапор, який був малинового кольору. На одній стороні прапора зображений сокіл-птиця, на зворотній — герб Галицької землі — золотий лев, опертий на скелю.

Близьким за завданням і формами роботи до “Сокола” було українське молодіжне товариство “Січ”, що виникло в травні 1900 року. Снятинський адвокат Кирило Трільовський, взявши за основу статут “Сокола”, тільки за третім разом отримав дозвіл на утворення гуртка в селі Заваллі Снятинського повіту. Січовики вели активну роботу серед населення із ліквідації неписьменності та антиалкогольну пропаганду серед українців. У нього входили юнаки і дівчата, яким виповнилося 16 років і старші. З початку 1903 р. починається переслідування учасників товариства.

Якщо “Соколи” мали більше загальнослов’янський характер діяльності, то “Січ” носила національний характер, який проявлявся в усьому: одязі, формах роботи та організаційній побудові. Тому кожний січовик почував себе “наслідником давніх запорожців. Він скидає з себе всяке рабство, всяке самопониженіє панів та почуває  себе свобідним борцем за долю українського народу”.

12 грудня 1912 р. У Львові був створений Український Січовий союз. У цей час на Балканах тривала війна, наслідки якої свідчили про те, що конфлікт між Росією та Австрією неминучий, а від цього залежатиме не тільки доля Галичини, але й всього народу. Необхідно було визначитися, кого підтримувати у війні.

17 грудня цього ж року представники політичних партій та громадських організацій, зібравшись у Львові, ухвалили рішення, в якому йшлося, що у разі  війни галицькі українці “бачать свою будучність у побіді осередних держав”, тобто Австрії. Наголошувалось на необхідності розпочати військову підготовку української молоді. З початку 1903 р. місцева влада переслідує “Січ” та її активних керівників.

У березні 1921 р. у Ризі між РРФСР, УСР та Польщею було підписано мирний договір, за яким до Польщі відходила Західна Україна (Східна Галичина, частина Волині і Полісся). Поляки зобов’язувались надати національним меншостям, які увійшли до її складу, всі умови для розвитку культури, мови і свободи віросповідання.

Однак, маючи підтримку країн Антанти, які благословили цю анексію, польські правлячі кола повели відкриту асиміляцію українського населення. Була насильницька заборона української мови, скорочення українських шкіл. Українські молодіжні організації пережили ті важкі часи заборони та переслідування, та з честю вийшли із цих складних випробувань.

Козацький вільний дух, який панував у “Січі”, викликав страх і занепокоєння з боку польської шляхти та місцевої влади. Особливо лякали їх вправи січовиків із топірцем, які нагадували про опришків та Олексу Довбуша. Українські січові стрільці, незважаючи на трагічний кінець визвольних змагань, показали прекрасний приклад любові до України та її народу. А ця любов і козацький дух виховувалися в молодіжних товариствах, членами яких вони були, — “Січ”, “Сокіл”…

Ігор ПОЛУСИТОК,

вчитель-вихователь Жовківського НРЦ “Злагода”