Буквально щодня у містах, містечках і селах прощаються з українськими військовими, які загинули на сході нашої країни. Хтось із них втратив життя нещодавно, а когось лише зараз вдалося знайти та ідентифікувати після тривалих пошуків і надій на диво… На жаль, часто, коли скорочується список зниклих безвісти бійців, список загиблих збільшується…
Минулого тижня наш часопис писав про ще одного новітнього Героя, якого вдалося ідентифікувати. Ще не вщух біль за Миколою Федусом, як знову Жовківщину сколихнула сумна звістка. Загинув Роман Богданович Голодовський із Глинська.
Сумує небо, плачуть люди
Та материнський біль не вгамувати,
Бо гинуть, гинуть щохвилини
І офіцери, і солдати.
По совісті чи по наказу
Ідуть у бій вони щоразу,
Щоб ворога не допустити,
Щоб ми могли у мирі жити.
І хоч кричать з сердець питання –
«За що? Для чого? І чому?».
Та майте люди сподівання –
Усе відомо Богу одному.
Божим промислом кожному визначено як час його народження, так і час смерті. Прапорщик Роман Голодовський, молодий глинчанин, загинув, після двох місяців перебування в зоні антитерористичної операції, недалеко Сніжного. До останньої миті життя він виконував свій військовий обов’язок перед земною Батьківщиною. На знімку, який стояв перед його труною на обійсті, де він мешкав, Роман із відкритою усьому світу усмішкою. Його тіло зустрічали у суботу, пообіді. Люди тримали у руках запалені лампадки, квіти, стоячи на колінах. Хресною ходою з хоругвами труну доправили до дому, де над нею спільно молилися.
Чин похорону очолили священнослужителі двох конфесій УПЦ КП та УГКЦ з Глинська, Крехова та Нової Скваряви. В усіх лилися сльози, коли співали спочилому в Бозі «Вічну пам’ять». Але якась умиротвореність, спокій витали на подвір’ї, бо душа загиблого, як казав у короткому слові о. Степан, потребує тепер тільки наших щирих і сердечних молитов. Зі словами співчуття і підтримки він звернувся до мами Героя, до його малолітніх діточок Іллі та Вероніки. Просив у Бога милості, аби давав сили винести те, що призначено їм на земному шляху…
На руках побратими занесли труну з тілом новітнього Героя Романа до храму. Священнослужителі відслужили панахиду, опісля його поховали на сільському кладовищі. Хай спочиває Роман з Богом, просили люди у молитвах, а в Господа благали дати розуму тим, від кого залежить закінчення цієї неоголошеної війни.
Мар’яна Сало, однокласниця Романа: «Роман був дуже щирим, веселим, наповненим завжди енергією і натхненням. У школі вчився не навідмінно, але завжди був душею компанії. І такий залишився у спогадах».
Ольга Тенета, сільський голова Глинська: «Роман народився і виріс у Глинську. Був небайдужим жителем. Ніколи ні в чому нікому не відказував. Завжди був готовий прийти на допомогу усім. Нещодавно з його бригади мені принесли в сільську раду прапор, де було написано «Мамо, дочекайся сина». Його мати, пані Галина, дуже прагнула побачити Романа, бо, коли він йшов в АТО, її не було. Перебувала за кордоном на заробітках. Не дочекалася…».
Надія Костюк, перша вчителька: «Пригадую, прийшов Ромчик у перший клас такий маленький, кучеряве волоссячко й щира усмішка, яка завжди зігрівала і найбільше запам’яталася. Дуже добрий був, слухняний, комунікабельний. У мене багато залишилося пам’ятних його робіт. Зараз навчаю його сина Іллю. Я йому говорю: «Подивися, сонечко, це роботи твого батька». У моїй пам’яті він залишився доброю дитиною. Нехай з Богом спочиває».
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
