Вихід УГКЦ із підпілля – історична подія у житті нашої Батьківщини
Цьогоріч в усіх парафіях як нашого району, так і в Україні відзначалося 25-річчя виходу з підпілля Української греко-католицької церкви.
Темі «визволення» УГКЦ із вимушеного підпілля був приурочений духовний вечір, що проходив минулої недільної днини в районному Народному домі. Тому у звертаннях, які линули до вірян, присутніх у залі, акцент ставився на проблемах нашої церкви – як за часів СРСР, так і сьогодення. Адже, хоча ми можемо вільно і не остерігаючись переслідувань висловлювати свою релігійну позицію, сьогодні перед церквою і кожним з нас постають нові виклики.
— Єдність церкви є найбільшою святістю нашого життя, за неї віддали життя і наші блаженні, «мученики сьогодення», яких ми згадуємо, — вони є уособлення тих мільйонних жертв, які склав наш народ: і священиків, і монахів та монахинь, і простих мирян, які «мучились, карались, але не каялись» і не здавались, — сказав після привітання о.Віталій Дудкевич, синкел у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ. У контексті виступу священик зазначив, що дуже важливо передати історичну і національну пам’ять. Сьогоднішні події спонукають нас до того, щоб ми відчули, чиї ми діти. Шлях, який пройшла наша церква – це приклад для усього світу. 25 років тому Львів був епіцентром легалізації найбільш переслідуваної церкви минулого століття. Завдяки зустрічі Папи Івана ІІ з президентом СРСР Михайлом Горбачовим 1989 року вдалося повернути наші святині.
Далі до слова запросили гостя зі Львова, директора Галицької видавничої спілки, першого редактора газети «Шлях перемоги» в Україні, який зпрезентував книгу «Церква в умовах тоталітарного режиму». Письменник також розповів про свої багаторічні дослідження життя церкви, її нелегке відтворення та особливу увагу звернув на історичних церковних діячів. Підкреслив те, що дала нам церква, яка була в підпіллі, і це має бути для нас своєрідним уроком. Адже УГКЦ, 25 років живучи в катакомбах, мучена холодними тюрмами, але наповнена великою силою Божого духу і волі, яких не здолала московська імперія зла. Церковних діячів, їхні справи не здолав тоталітарний режим.
Із вітальним словом також звернулася до присутніх на духовному вечорі Ганна Мороз. Львів’янка стала однією із перших відновлювачів та захисниць УГКЦ на теренах Львівщини. Ця тендітна жіночка дуже багато зробила для того, щоб жовківський храм Пресвятого Ісусового Серця, а також храми св. Онуфрія та Андрія перейшли під юрисдикцію греко-католикам. Щоб повернути монастир отцям-василіянам, вона разом з найактивнішими парафіянами – О. Бринь, Я. Фуртаком, А. Науменко, Н. Курій, І. Сидором, В. Цимбалою, М. Процем, В. Галапацом, В. Бутенцем, Л. Химицею, С. Сопко, О. Мостинець, М. Іваником та уже покійним отцем Антонієм Мисюком за заздалегідь спланованим сценарієм зробили все, щоб святиню повернути законним власникам, тим самим ліквідувавши російську православну церкву.
Опісля спогадів та пригадувань вірним про пам’ять тих буремних років УГКЦ у підпіллі перед жовківчанами виступив Львівський театр «Мета» із виставою «Ми повернулись».
Ця вистава – це символічно-фантасмагоричне прочитання життєписів репресованих священиків та їхніх родин. Жовківчани побачили високий рівень професійної акторської майстерності у гармонії з патріотизмом, відчули глибину духовності українського народу в усі часи національно-визвольної боротьби, де поруч із вірними завжди були священики української греко-католицької церкви. Перед глядачами постали картини життя українських священнослужителів років переслідування і тогочасного життя. Чверть віку – це небагато, для вічності – це лише мить, а для церкви – це нове покоління священиків. Тому сьогодні на війні, яка ось уже дев’ять місяців безперервно точиться на Донбасі, і під час Майдану поряд із захисниками, стоять і стояли священнослу-жителі. Актори наголошували на тому, що з усієї зброї у священнослужителів є лише животворний Хрест, адже Церква, як інституція не може бути учасником політичних чи військових процесів, вона повинна бути з народом.
Завершальним акордом урочистостей відзначення 25-річчя виходу УГКЦ з підпілля у Жовкві став виступ-звернення о. Веніамина Чернеги, ЧСВВ – ігумена Жовківського монастиря, де він висловив переконання, що наша Церква після періоду випробувань та переслідувань вийшла скріпленою у вірі та переконаною у своїй правдивості. «Про це свідчить її стрімке зростання та ревність у євангелізації нашого на-
роду, де вона покликана поширювати границі Царства Божого. Відродилися її структури, а семінарії зарясніли покликаннями». Також священнослужитель закликав кожного бути гідним послідовником нашого героїчного минулого, «адже у цьому запорука нашої свободи, як Божих дітей, та запорука майбутнього нашої України. Пам’ятаймо, що минув час переслідування, але не минув час свідоцтва. Стараймося, щоб свідоцтво нашої віри було яскравим та очевидним усім, хто нас оточує».
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
