Павло Полуботок — український військовий, політичний і державний діяч. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності. 29 грудня відзначають роковини його смерті.
У 1670-х роках Павло Полуботок навчався у Києво-Могилянській академії. Після її закінчення служив у війську Запорізькому як військовий товариш Чернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша. У 1722 році, після смерті Скоропадського, козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом.
24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь самого Мазепи та Пилипа Орлика. На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На початок 1720-х років Полуботок був одним із найбільших землевласників у тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. А 1722 року призначений наказним гетьманом 10-тисячного козацького загону, який за указом Петра І працював на будівництві Ладозького каналу. В першій половині 1722 року Полуботок виконував обов’язки наказного гетьмана війська Запорізького. Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному ре-жимові та в напрямку соціальних гарантій. Козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів.
29 грудня 1724 року — Павло Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.
Полуботок – людина енергійна, про-йнята любов’ю до своєї країни. Він прагнув ввести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу. Розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібно, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Існує так звана легенда про «Золото Полуботка». Це перекази про велику кількість золота, яке 1723 року український гетьман Павло Полуботок нібито залишив на зберігання в одному з англійських банків.
У листопаді 1723 року гетьмана Павла Полуботка заарештували та ув’язнили в Петропавловській фортеці. Згідно з легендою, перед арештом Полуботок таємно віддав на зберігання 200 тисяч золотих монет банку в Англії. У заповіті Полуботок нібито залишив 80 % золота на майбутнє незалежної України, а решту — своїм правонаступникам.
Історія набула широкої популярності 1907 року, коли була опублікована в російському журналі «Новий час» професором Олександром Рубецом. 1908 року Міністерство закордонних справ Росії виписало російському консульству в Лондоні ордер на розслідування.
У 1922 році до посольства УРСР у Відні звернулася людина, що приїхала з Бразилії і назвалася Остапом Полуботком – прямим нащадком одного з синів гетьмана. Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документу про
вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місті та запропонував угоду: він передає право на отримання грошей уряду УРСР, а за оригінал він отримає один відсоток накопиченої суми. Однак спроба переговорів з банком Англії завершилась нічим.
Надалі час від часу ця тема привертає до себе увагу. Так, у хаотичний час розпаду Радянського Союзу історія знову привернула увагу громадськості.
1993 року на кіностудії ім. Довженка поставлено фільм. Мораль фільму — справжнє багатство України не в міфічному золоті, а в її народі та національному характері.
Підготувала Уляна ГРИНЧУК.
